Глава 21

-Готові? - запитала. 

-Так. - відповіла за нас двох Рія. 

У Північній Кореї ми знаходилися вже три дні. Все, що нам зміг сповістити шпигун: місцеперебування Арсенія. Він не знав, у якій камері його тримають, скільки там охоронців та в якому стані чоловік. 

Коли я зрозуміла, що ми не зможемо відразу визволити Арса - ганебно розплакалася. Тоді Тата сказала мені такі слова: 

-Алю, ти дівчина, яку роками називали Стальною королевою, саме ти вмієш найкраще контролювати свої емоції, зараз той момент, коли потрібно взяти себе в руки. Згадай, що ти першокласний боєць, ти сильна, ти - сталь. Ти потрібна нам спокійна та розсудлива. 

Я зрозуміла, що повинна тримати себе в руках, знайти сили повернути свою холодність, хоча всі емоції виривалися на поверхню. Заради дівчат, заради Арса я мусила тримати себе в руках, що я й робила. 

Як виявилося, Тата сама робила прослуховувальні апарати, встановлювала камери в прикраси та інші дрібниці. Вона зробила маленьку машинку на радіоуправлінні, в яку було встановлену камеру. 

Ми ходили кожного дня на розвідку, рахували охоронців, Тата їздила своєю машиною по коридорах, а потім ми намагалися намалювати план в’язниці, де тримали Арса. Міллі вдавала з себе туристку, яка випадково потрапила на воєнний об’єкт. Там вона познайомилася з одним солдатом. 

-Він так паршиво говорить англійською, що я майже нічого не розумію. - злилася дівчина після зустрічі з корейцем. - Єдине, що я дізналася: він працює з 9 ранку, до 21 години. 

-Значить, у цей період у них перезмінка, ми можемо спробувати в цей час потрапити туди. 

-Не варіант. - заперечила Міллі. - Я так зрозуміла, що вони приходять раніше цього часу, а йдуть додому вже після перезмінки. Тобто в цей період там вдвічі більше солдатів. 

-Якщо дивитися з цього боку, то Міллі, звичайно, права. - сказала я. 

-Давайте ще спробуємо завтра поїхати моєю машиною та хоча б знайти камеру Арса перш ніж лізти туди. 

-Згодна. - відповіла Рія.

Після тієї розмови, Тата, як і обіцяла, зібралася на розвідку. 

 - Як тільки ти знайдеш Арса, то нам відразу потрібно йти за ним, ми вже багато часу витратили, довше чекати не можна. 

-Я погоджуюсь із Рією. - Міллі також одягалася в спортивний одяг воєнного крою. - Крайній термін - завтра, інакше ми попадемося. 

Ми зі снайперкою в повному спорядженні пішли за Татою в засаду, Міллі сиділа в машині трохи далі та чекала від нас новин. 

Через сорок хвилин, хакерка стурбовано викрикнула щось, а потім злякано подивилася на нас. Вона швидко щось натискала на планшеті, а потім дала його нам зі словами: 

-Нас викрили. 

На відео було видно, як чоловік азійської зовнішності, у формі північнокорейського солдата бере в руки машинку, показує на себе, потім на машинку та проводить великим пальцем по шиї. Ми зрозуміли все, що він хотів сказати. 

І ось тепер, ми стояли тут і розуміли, що прийшов час для виконання нашої місії. 

-Пора. - тільки вимовила я. 

Від живота й до верху піднялося занепокоєння. Зазвичай, я була спокійна, коли йшла на завдання, але не сьогодні. Цього разу, від мене залежить не тільки моє життя, я повинна спасти Арса та не втратити Рію. 

-Ти права, це наш останній шанс. 

-Вибачте, я намагалася бути обережною. - стурбовано говорила Тата. 

-Не переймайся, ми впораємося. - заспокоїла її снайперка, ховаючи свою косу в шапку. 

-Готові? - в голосі хакерки чулася нервозність. 

-Готові. - спокійно відповіла Рія. 

-Біжи до Міллі, ми подамо знак, коли виберемося. 

Дівчина махнула головою та побігла до машини, Рія тихо та спокійно накручувала глушитель на пістолет. Я перевіряла чи всі ножі по місцях.  

  Дівчина подивилася на мене, я кивнула головою. Більше нам нічого не треба було, щоб вийти зі свого укриття та піти до в’язниці. Під прикриттям Рії, я перерізала горло двом вартовим. Коли ми відтягували мертвих чоловіків трохи далі, я почула, як хтось командував корейською мовою. З будівлі вибігло близько десяти солдатів і стали шеренгою перед входом на територію. 

-Ми так просто не вийдемо звідси. - прошепотіла Рія. 

-Головне, що ми сюди зайшли. - відповіла я. - Про інше подумаємо пізніше. 

Ще двох вартових, що стояли перед дверима тихо прибрала снайперка. Ми зайшли в вузький, погано освітлений коридор. Я йшла попереду, тому не роздумуючи метнула ножа, як тільки хтось з’явився в полі мого зору. 

Ми з Рією йшли минаючи коридор за коридором, прикриваючи спини одна одній. Подруга виглянула з-за рогу, потім дала мені зрозуміти, що там хтось є, я насторожилася. Коли вона вдруге виглянула, то зробила два постріли. Там хтось почав кричати й також стріляти. Рія витягла ще один пістолет, я зробила те ж саме,  в іншій руці тримала ніж. 

Ззаду також почулися швидкі кроки. 

-Нас оточили. - сказала дівчина те, що вертілося в моїй голові.