Глава 19

Ввечері ми з Арсом лежали в його кімнаті на ліжку й тихо говорили. Я поклала голову йому на груди, рукою обійняла за талію, а свою ногу закинула на нього. Він ніжно обіймав мене за плечі, а іншою рукою виводив якісь візерунки на моєму стегні. 

-Як виявилося, він справді мій тато. А мою маму вбив Віктор. - я гірко зітхнула. - Не власноруч, звичайно, але мене це не втішає. 

Арсеній сильніше притиснув мене до себе та ніжно поцілував у лоба. 

-А де твої батьки? - запитала його я. 

-Я не знаю. - тихо проговорив чоловік. - Мене немовлям залишили в пологовому, відтоді, я жив у дитячому будинку до п’ятнадцяти років. Для того, щоб вижити там мені доводилося часто битися з іншими хлопцями. В інтернаті не можна проявляти слабкість, інакше над тобою будуть знущатися. Мені пощастило, мене під своє крило взяв наш вчитель фізкультури. Він був спортсменом, потім тренером, але звабив дружину якогось бізнесмена, а той зіпсував чоловікові кар’єру. Так от, до чого я… - Арс знову легенько поцілував мене, тепер вже в скроню. - Максим Васильович вчив мене битися як хорошого спортсмена, він за свої гроші повіз мене на змагання по боксу, де я зайняв друге місце та виграв призові гроші. Після цього, я займав тільки перші місця. Він знайшов для мене спонсора, який допомагав нам грошима, а потім до тренера прийшли з міністерства оборони та сказали, що їм я їм потрібен. Як виявилося, тоді вони формували загін “Еліт” і шукали для цього сильних і розумних хлопців, за якими ніхто б не сумував. Пізніше нас, як і вас зараз, признали мертвими або безвісти зниклими.

Так, підлітком я потрапив у школу, де нас вчили вбивати, слідкувати, красти, обманювати, проходити детектор брехні, терпіти біль, думати, складати плани та всього іншого, що потрібно шпигунам. 

Я лежала тихенько біля Арса, слухаючи його сповідь, адже знала, що він більше не захоче говорити про це.  Я запам’ятовувала кожне його слово, вслуховувалася в кожну інтонацію голосу, намагаючись зрозуміти його почуття. Я не перебивала, тому він говорив без зупину. 

-Я був найстаршим із п’ятьох хлопців… - я здивовано подивилася на нього. Завжди казали, що було чотири особи в елітному загоні. Але я продовжувала мовчати, даючи можливість Арсу виговоритися. 

-Я намагався розповідати їм щось веселе, жартувати та давати надію там, де здавалося її вже неможливо було мати. Потім мені стало звично жартувати та дружньо підколювати їх.  На той момент ми вже стали друзями, майже братами один одному. Через три роки навчання нам дали перше завдання. Тоді ми повернулися вчотирьох, а п’ятого нам наказали забути, навіть його ім’я, наче людини ніколи й не існувало. Ми були просто собаками, які виконували накази. Так ми працювали ще чотири роки, цього нам було достатньо, щоб зрозуміти: нічого не зміниться, ми так і помремо. Ми вирішили втекти. Проблема була в тому, що ми вважали себе найрозумнішими, тому погано пропрацювали план і через це поплатилися. Нашого хакера вбили, один з нас - Май, працює на особливо небезпечних завданнях, тільки моєму найкращому другу, з яким ми дружили ще в дитячому будинку, вдалося заховатися так, що його досі не знайшли. 

-А що було з тобою? 

-Мене взяли в заручники та тримали, щоб ті двоє не робили дурниць. Я п’ять років жив у камері для смертників. - у мене серце стиснулося від болю, коли я почула ці слова. - Два роки тому, коли директором Пекла стала Людмила, вона вмовила Коронного випустити мене й дати другий шанс. 

Я ніжно погладила Арса по щоці, намагаючись передати всі ті емоції, що відчувала зараз. Мені було безмежно боляче, що йому довелося пережити, моя душа плакала за нього. Я була вдячна Людмилі за те, що вона визволила його з в’язниці, а йому, - що вижив і ми зустрілися. Та найсильніше почуття, яке квітло в мені - любов. Я всією своєю розбитою душею полюбила цього не менш пораненого чоловіка. Його сила, мужність, незламний характер і вміння завжди знаходити позитив захоплювали мене. Я задихалася від того, наскільки він чудовий, від того, який цей чоловік неймовірний. 

-Я кохаю тебе, Арсеніє! - офіційним тоном сказала я, але попри це вклала в ці слова всю себе.

-Алю… - задихаючись шепотів він. -Моя Алюсю, моя цукерочка… Солоденька…

Чоловік перевернув мене на спину, розмістився зверху та ніжно поцілував. Дуже швидко цей поцілунок переріс у палкий та пристрасний. Моє тіло тріпотіло від його доторків, від гарячих поцілунків та легкого шепотіння. 

-Я люблю тебе, Алюсю… Моя маленька… Солодка, як цукерка… 

Усе це він шепотів між поцілунками. Його губи торкалися мого лоба, повік, носа, щік, губ та шиї. Я важко дихала від почуттів, що нахлинули на мене гарячою хвилею його пристрасті. Арс цілував мене в усіх місцях, куди тільки міг дотягнутися, а я і собі відповідала йому тим же самим. Я линула до нього, обіймала за широкі плечі та цілувала з усією любов’ю, що жила в мені. 

У цьому вирою пристрасті ми шепотіли про своє кохання голосніше вибухів. 

***

Через те, що Віктор схопив Міллі та виманив мене, довелося раніше розпочати наш план. Саме в той день, поки Арс  і Рія, з іншими колегами з Пекла рятували нас, Тата з командою хакерів розповсюджувала інформацію про незаконну роботу казино, нелегальну проституцію та продаж людей на чорному ринку. Саме тоді дівчата, яких ми врятували допомогли, розповівши свої історії.

У квартирі Віктора Міллі вдалося знайти жорсткий диск, де власник зберігав докази своїх вчинків. За останні роки в сім’ї Покотило головним був не батько, а Віктор. Саме він взяв на себе всі справи та керував казино разом зі своєю матір’ю. Тому першою жертвою Вершників справедливості стала Карина Покотило.