Глава 18

Наступний тиждень був настільки незвичний, що в моїй душі з’явилися почуття, які я не відчувала, мабуть, ніколи у своєму житті. Окрім того, що мені подобалося навчатися в академії, я вела власне розслідування разом з Олею. Вона не знала всього, дівчина думала, що я просто хочу помститися Олегу Покотилові, тому шукаю докази його злодіянь. Частково вона мала рацію у своїх висновках, мені справді хотілося помститися за себе, за неї, за ту дівчину, що була вбита його руками. Інша причина була в тому, що ми повинні були якнайшвидше виконати завдання. Але насправді мені сподобалося. Я отримала задоволення вперше за останні десять років. Відчуття, коли ми врятували дівчат від смерті, а також ті емоції, які вирують в мені від розуміння, що я можу допомогти іншим і покарати винного дали мені крила. Я зрозуміла, що насправді хотіла б не вбивати за наказом, а допомагати тим, хто потребує справедливості. 

Мінусом цього було тільки те, що я майже не бачила Арса. Він також був дуже зайнятий, часто їздив у місто, ми перетнулися тільки двічі, біля аудиторії та в їдальні, коли він виходив, а я йшла на обід. 

Зараз у мене до нього була справа, тому я стояла перед його кабінетом і наважувалася зайти. 

-О, ти жива? - почула я противний голос. 

-Покотило… - з досадою промовила я. 

-Ми тебе не чіпаємо тільки через те, що за тебе заступився цей новий викладач - Альтовський. - зло шепотів мені на вухо Олег. - Але знай, лялечко, як тільки він вгамується ми тебе не залишимо без уваги. 

Він пішов, а я зла залетіла в кабінет Арсенія навіть не постукавши. 

-Гад! Таких як він потрібно спалювати! 

-Аліє?.. - здивувався Арс. 

Тільки зараз я помітила, що Арсеній в кабінеті не один, а з моїм викладачем. 

-Вітаю, курсантко Єрмолаєва. - сказав чоловік середніх років. 

-Перепрошую, я була занадто роздратована після розмови з одним із курсантів. Я зайду пізніше. 

Я швидко проговорила слова та повернулася до виходу, коли почула, як викладач сказав: 

-Немає потреби, ми вже завершили свої справи. Залишайтеся, Аліє, а мені час йти.

-Дякую, що приділили мені увагу, Валентине Васильовичу. 

Чоловіки потиснули один одному руки. Після того, як за викладачем закрилися двері, Аср звернув увагу на мене. Я сором’язливо сказала: 

-Вибач. 

-Не варто. Щось сталося чи тобі мене не вистачає?

Я щиро усміхнулася, на його обличчі також розквітла усмішка. Він піднявся, підійшов до дверей та закрив їх на ключ. 

-Щоб нам ніхто не заважав, бо я сумував за тобою. 

Я підійшла до нього, піднялася навшпиньки й легенько поцілувала його в губи. Арсеній протяжно застогнав, обійняв мене за талію, притиснувши до себе та поглибив поцілунок. В животі все перевернулося, серце зробило кульбіт, від його обіймів і поцілунку стало солодко. Температура в організмі піднялася, що стало жарко, дихання збилося. 

Арс відірвався від моїх губ, погладив мої розпухлі губи та прошепотів:

-Моя солоденька… Як я сумував за тобою. 

-Я також дуже сумувала. - я відсторонилася. - Але насправді я прийшла за порадою. 

-Так і знав. - бурчав чоловік ображено. - Що в тебе? 

-Я знайшла всіх жертв Олега в академії за останні два роки. Я старалася з ними поговорити, заручитися підтримкою в суді, або ж дати мені докази, але зіткнулася з проблемою. Покотило тримає всіх в страху, його бояться, а особливо того, що може статися, якщо він дізнається про їх допомогу мені. 

-Це було очікувано, ніхто не хоче пережити знущання знову. Крім того, Олег син ректора й полковника поліції, тому вони не хочуть ризикувати. 

-Я думаю, що для їхньої віри потрібен хтось, хто може дати гарантії. Як думаєш, Людмила погодиться на цю роль? 

Арсеній задумався на хвилинку, а потім сказав: 

-Я не можу бути в цьому впевненим, але за поцілунок готовий поговорити з нею. 

-Це хабар! - вигукнула я, але все одно поцілувала його. 

-До речі, ти поїдеш завтра додому? 

-Так, я планую забрати Любчика додому. 

-Любчика? - невдоволено перепитав Арс.

-Мій байк. - сказала я й засміялася, чоловік усміхнувся. 

-Як ти хочеш провести наше побачення на вихідних?

У мене перехопило подих. Я ще жодного разу не ходила на побачення, тому вся затремтіла від очікування чогось незвичайного.  

-М, я б хотіла… - я задумалася на хвилинку. Мені не хотілося нічого банального, тому я вирішила попросити щось цікаве. - Пікнік. 

-Цукерочко, зараз кінець вересня, вже холодно. 

-Я хочу пікнік в нашому домашньому спортивному залі. 

-Хм, добре, я щось придумаю. 

***

-Серйозно, Алю? Ти хоч слухала про те, що я тобі радила? Я ж прямим текстом сказала: подивися на інших чоловіків. У світі стільки гарних мужчин, що просто гріх обмежуватися одним. - Рія все говорила, поки я фарбувалася перед дзеркалом. 

-Ти так кажеш, наче в тебе колись були стосунки. - пирхнула Міллі, вона сиділа на моєму ліжку та щось дивилася в телефоні. 

-О ні, Рія з тих дівчат, котрі закохуються в усіх симпатичних хлопців. - Тата сиділа на ліжку Рії, а моя влюблива подруга лежала на її колінах. 

-По вашому це не правильно? Годі вам, дівчата, ми молоді й красиві, ми просто зобов’язані закохуватися й жити повним життям. 

-Ти закохувалася раніше? - запитала я. 

-Ну в мене був недороман із Денні. 

-Яке плебейське ім’я. - зауважила Міллі. 

-Як це недороман? - поцікавилася я, взявши блиск для губ. 

-Ну я типу була в нього закохана, він в мене наче б то також, але нічого серйозного, в результаті він провалив завдання й пропав. Але це єдиний хлопець, який подобався довше трьох тижнів. - Рія розповідала про нього таким спокійним тоном, наче говорила про погоду. Я б точно не так говорила про Арса. - А ще один був, десь пів року тому. Він був сином якогось закордонного політика, якого ми охороняли. Цілується він класно, хоча мені нема з чим порівнювати. То був мій перший та останній поцілунок.