Глава 16

-Певне, вона десь у місці, що заспокоює. - сказала Міллі, коли ми думали, де могла пропасти Рія. 

-Навіть не знаю, що це може бути. 

-Одного разу вона сказала, що коли її щось дратує, то викидає свої негативні емоції когось луплячи. - тихо відповіла Тата п’ючи гарячий чай. 

-Телефонувала Людмила, Рія на території Пекла, я їду туди. - Арс зайшов до кімнати дівчат, де ми сиділи. 

-Я їду з тобою! - я відразу піднялася. 

-Я з вами! - Тата також почала одягати куртку. Вона як зазвичай була у теплих хатніх штанах та футболці. 

-Ти навіть не переодягнешся? - запитала Міллі. 

-Немає часу. - відповіла мулатка, а потім подивилася на Арса та сказала: - Поїхали! 

Після її слів ми втрьох швидко пішли донизу. 

Рію ми справді знайшли в Пеклі, вона була одна в спортивному павільйоні та методично била боксерську грушу. Дівчина переодяглася у свій звичний тренувальний костюм: легінси та майка. Тата вийшла перед нас і тихо позвала її. Дівчина з ненавистю подивилася в наш бік. У її горіхових очах було стільки емоцій, що я зашпорталася. Злість, ненависть, лють, жага до помсти - все це вирувало в ній. Я стиснула кулаки від розуміння, як їй було противно сидіти біля нього. 

-Ненавиджу! - наче не кричала, але це слово змусило здригнутися. 

Я відчула, як Арсеній взяв мене за руку та легко стиснув, показуючи, що він поряд. Від цього руху, моє серце забилося сильніше, а в животі закрутилося щось незвичне та незрозуміле, але дуже приємне. Я різко помотала головою, щоб позбутися цих емоцій. Не час для цього. 

-Кричи! - сказала Рії хакерка. - Кричи, бий грушу, сварися! Роби, що хочеш, тобі потрібно випустити свої емоції. 

-Ненавиджу! - закричала дівчина, послухавши. - Ненавиджу цього покидька! Жорстока свиня! 

Вона почала ще голосніше кричати й несамовито бити боксерську грушу. Ми не чіпали її поки вона це робила, адже розуміли, що для неї важливо позбутися цих емоцій. Можна було фізично відчути, як з кожним ударом, криком чи словом із Рії виходить напруга, емоції, які вона пережила та відчувала, коли ми прийшли. Ніхто не міг і слова сказати їй навіть після того, як вона зробила останній удар та сіла на підлогу. 

-Цей божевільний пам’ятає всіх, над ким знущався. Останнім іменем, що він назвав було - Алія Єрмолаєва. - тихо промовила Рія хриплим голосом. - І я поцілувала його, нагороджуючи за те, що він ледь не вбив мою подругу.  

Моя душа наповнилася любов’ю та болем, коли я почула останні слова своєї подруги. Тата підійшла до Рії та обережно обійняла її, я підійшла до них. Снайперка не плакала, з її очей взагалі не впала жодна сльоза, але вона була знесилена та спустошена. 

***

Ми сиділи в машині, а Людмила говорила з Арсом. Те, що вони говорили одне одному не подобалося жодному з них. Я сиділа спереду, а дівчата були ззаду, Тата обережно обіймала Рію за плечі. Я опустила вікно, щоб ми могли почути про що вони говорять, але до нас долітали тільки обривки фраз.  

-...цілий місяць. Мені потрібні результати, Арсе…

-Я знаю, але дівчата…

-...і докладай мені частіше…

-...потрібен час, щоб мати їх довіру…

-У вас було достатньо часу для цього, тепер я хочу побачити…

-Ми робимо все…

-Цього недостатньо…

Коли Арсеній сів за кермо, я поклала свою руку на його та запитала: 

-У нас проблеми? 

-Все нормально. - він стиснув мою руку й завів машину. 

-Думаю, нам потрібно напружитися і якомога швидше закінчити завдання. - сказала Тата. 

-Так, вони цього хочуть, але в такій справі поспішати не варто. - відповів чоловік, виїжджаючи із території. 

Всю дорогу ніхто не сказав і слова, кожен з нас думав про своє. Нам не потрібно було навіть вмикати радіо, адже думки не можна було перекрити. 

Вдома Міллі вийшла нас зустрічати. Коли вона побачила Рію, то просто мовчки обійняла.

-Вибач! Я була не права, коли знецінювала твою роботу. 

-Ти просто не знала з чим доводиться стикатися. 

-Знала б ти, як мені хотілося вбити його. 

-О, я була впевнена, що ти не витримаєш. - весело відповіла Міллі, Рія на вимушено усміхнулася. 

***

-Те, що нам потрібно закінчити справу якнайшвидше не означає, що ти повинна лізти в саме пекло. 

Арсеній підвозив мене до останньої зупинки метро, бо я залишила свій байк в академій минулого разу. Я очікувала, що він почне повчати мене, але щиро надіялася, що пронесе. Не пощастило. 

-Я не збираюся нікуди лізти. Тепер, коли в нас є список жертв, я планую знайти їх. Коли прийде час, нам потрібні будуть їх показання. 

-Добре, я не проти, щоб ти цим займалася. 

-Я не питала в тебе дозволу. - буркнула йому.