Глава 14

Рано я прокинулася в медичному кабінеті, біля мене напівсидячи спала Оля. Все тіло віддавало болем, поряд стояла крапельниця, в моїй вені знаходилася голка. 

-Ти прокинулася? - дівчина стурбовано дивилася на мене. - Нас знайшов Арсеній Якович, він приніс тебе та обробляв твої рани сам, всю ніч сидів тут та спостерігав за твоїм станом. Тобі ввели знеболювальний препарат та ще щось, я вже не пам’ятаю. Тут був якийсь особливий лікар, який тебе здається знав. Арсеній Якович пішов тільки під ранок, коли я пообіцяла йому, що буду наглядати за тобою. Як твоє самопочуття зараз? 

Вона так швидко говорила, що я ледь встигала зрозуміти про що вона. Нарешті до мене дійшло, що “Арсеній Якович”, то Арс, потім я зрозуміла, що вчора він мені не привидівся… О, ні. Я закрила очі рукою та застогнала. 

-Тобі боляче? - запитала дівчина. 

Мені соромно. Надіюсь, що я не поставила ті питання вголос, а тільки подумки. 

-Я зараз покличу Арсенія Я…

-Не потрібно, Олю, все нормально. Не переймайся, мені не дуже боляче, анестетичне діє. 

-Точно? 

-Так, все нормально, не потрібно турбувати Арсенія Яковича. 

-Ви пара, так? - пошепки запитала дівчина. Її блакитні очі загорілися цікавістю, скуйовджене коротке волосся стирчало в різні боки. - Ну ж бо, я нікому не скажу. 

-Ні, ми не пара. 

-Такого не може бути. Він так про тебе турбувався, а дивився наче ти найдорогоцінніше, що є в його житті. 

Від слів одногрупниці стало боляче та неприємно, але я намагалася не показати цього. Як він може дивитися на мене так, якщо я всього лиш молодша сестра для нього? 

-Алія Єрмолаєва тут є? - у кімнату зайшла курсантка старшого курсу. 

-Так, це я. - я намагалася сісти. 

-Вас викликають до ректора. 

-Зараз? - запитала Оля, допомагаючи мені. - Вона тільки прийшла в себе. 

-Мені наказали передати, я свою справу зробила, більше нічого не знаю. - відповіла дівчина та вийшла, закривши за собою двері. 

-Допоможеш мені зібратися? - попросила я. 

***

Дивлячись у маленькі очі на щокатому обличчі все, що крутилося у моїй голові було: “Невже це мій тато?”. 

-Єрмолаєва? - я хитнула головою у знак згоди на питання. - Відповідай за статутом, курсантко. 

-Так точно, товаришу полковнику! - виправилася я. 

-Значить вчора на вас та курсантку Легедину було сплановано напад старшокурсниками? 

Я подумала й зрозуміла, що не можу стверджувати протилежне, але зараз не варто розкривати діяння Олега. Я не знала, що відповідати, тому просто мовчала. 

-Кажіть правду, курсантко! 

-Так точно, пане полковнику!

-Ви знаєте, хто на вас напав? 

-Ні, пане, не пам’ятаю, вони напали зі спини. - відповіла я. 

-Добре, ми проведемо розслідування. 

Ми почули шум у приймальній ректора. Я обернулася на двері, а Покотило грізно крикнув: 

-Що там відбувається? 

Двері відчинилися й ми побачили цікаву картину: Олег Покотило лежав на підлозі вниз лицем, а зверху його притиснула коліном Рія, тримаючи руки хлопця за спиною.  Всі здивовано дивилися на цю картину, роззявивши роти. 

-Все нормально, це мій син, він не хотів мені зашкодити. - проговорила Карина Покотило до Рії. 

Вона була досить гарною жінкою середніх років. Чорне волосся середньої довжини було заколоте в елегантну зачіску, синя сукня підкреслювала живіт жінки, що з’явився точно не через вагітність. 

Після слів Карини Рія піднялася та поправила... «Коли вона встигла відрізати чубчик?» - подумала я. Але потім мої думки змінили річище, адже я зустрілася поглядом з Олегом. Він зло глянув на мене, хоч вся його увага належала Рії. 

Він оглянув її з ніг до голови та й зухвально промовив: 

-А ти гаряча штучка. 

Вона справді була дуже гарною. Чорні конверси, класичні вільні чорні штани, водолазка та оверсайз піджак. Довге темне волосся було зав’язане у низький хвіст, а чуб-шторка хаотично лежав, додаючи погляду загадковості. 

-А ти чого на маму так говориш, що я прийняла тебе за ворога? 

-Я ж просто жартую й Карина це розуміє. - він усміхнувся. - Підемо на побачення, левице? 

-Тільки якщо воно буде на кладовищі! - буркнула Рія, а потім впевнено зайшла в кабінет і звернулася до ректора: - Мене звати Рія, я особистий охоронець вашої дружини, ми зустрічалися декілька разів до цього. Надіюсь, що ви зрозумієте мої дії. Мені потрібно перевірити ваш кабінет на наявність небезпеки для мого клієнта. 

-Я вас пам’ятаю, тому все добре. - він задоволено дивився на дівчину. - У Пеклі добре виховують. 

Покотило старший витер залисину носовою хустинкою, потім подивився на мене. Я вмить стала по стійці струнко та запитала: