Глава 12

Тата з Арсом залишилися, щоб розібратися із незвичним посланням, а ми  пішли  на кухню. Міллі знову пила каву, я заварила собі чай, Рія просто нарізала шматочками ковбасу та їла. 

-Ви ж пам’ятаєте, що у Тати було день народження нещодавно? - ми з Міллі махнули головою. У спільному чаті разом її вітали. - Так ось, я вмовила Арса дозволити нам сьогодні відсвяткувати, влаштувавши невелику вечірку. 

-Що будемо робити? - запитала я. 

-Я думала про те, щоб замовити суші та випити коктейлі. 

-Ти ж знаєш, що нам категорично заборонено пити? - промовила Міллі. 

Це була правда. Я мало що про це знала, адже це мене не цікавило, але деякі наші колеги заливали своє горе алкоголем, тому стало багато неспроможних для роботи. Цей період назвали “зачисткою”, коли усували всіх, хто вживав алкоголь на постійній основі. Після цього в правилах прописали категоричну заборону на алкоголь, наркотики та навіть паління. Хоча, останнє було заборонено з іншої причини: запах міг сильно зашкодити на виконанні завдання. 

-Ми не будемо пити алкоголь, просто легенькі коктейлі. - відповіла темноволоса на зауваження. 

-Мені подобається ідея. - сказала я. 

-Тоді я замовлю суші, а ви подбайте про коктейлі. - Міллі суворо подивилася на Рію. - Будь ласка, пам’ятай, що правила порушувати не можна. 

-Знаю я, знаю! - буркнула дівчина. 

-Я займуся коктейлями, а ти, Ріє, подбай про святкову атмосферу, добре? - сказала я.

***

Вечір був легким та приємним. Здається, що я за все життя не усміхалася так багато, як сьогодні. Рія з Арсом дуже багато жартували, Міллі підколювала їх, але в її словах не було неприязні. 

Я навіть не знала, в який момент неприязнь між Арсенієм та Рією переросло в хитку, але дружбу. Рія розповідала якусь історію із серйозним виразом обличчя, але це настільки було смішно, що ми просто віддавалися цього настрою. Вона здивовано дивилася на нас, а потім запитала:

-Що такого смішного? 

Від її питання, Арс зареготав ще сильніше. Та з нього ми сьогодні сміялися не менше. Він розповідав цікаві жарти, або ж смішні історії з минулого, коли він ще був у загоні “Еліт”. Навіть Міллі, яка завжди поводилася стримано та спокійно, сьогодні відпустила ситуацію. 

Я подивилася на хакерку, в якої було день народження. Вона щасливо усміхалася. Тата від наших привітань ледь не розплакалася. Сльози в її очах свідчили про те, що це перше день народження, яке вона так святкувала. 

Я могла її зрозуміти, адже не пам’ятаю, коли у мене було ж таке свято. Мабуть, це було, коли ми з мамою святкували моє дев’ятиріччя. Тоді ми були в великому та дуже гарному парку. У той літній день ми їли морозиво в кафе, а коли мама пішла по солодку вату, до мене підійшов клоун і… Клоун? Усе в голові перевернулося, почало щось мерехтіти. Якась думка не давала мені спокою. А потім перед очима з’явилося мертве тіло мами, яке лежало на дорозі. Її чудова біла сукня була заляпана кров’ю, а тіло бездиханно лежало на дорозі. Всі навколо кричали, щось говорили, підходили до мами, а водій кричав: “Це не я, вона вже лежала тут, вона вже була мертвою.” Я вірила йому, адже точно знала, що винен він, той клоун. Я повернулася, щоб подивитися на нього, але його вже там не було. До мене підійшов дорослий хлопець і сказав: 

-Пішли звідси, тобі потрібно тікати, якщо хочеш жити.

Він був дуже високий, та міцний, а на його голові волосся таке коротке, що коли я до нього доторкнулася  - воно кололо долоні. Для чого я це зробила? Я не знаю, просто закортіло.  Він, мабуть, зрозумів, що я не в змозі адекватно мислити на цей момент, тому просто взяв мене та поніс. Ми віддалялися від моєї мертвої матері, я дивилася на її тіло, поки хлопець не запхав мене у машину. Моя мама лежала там, вся в крові, не дихаючи, але я нічого не розуміла, моя психіка просто не хотіла приймати очевидне.

***

Я різко прокинулася та сіла на своєму ліжку. Рія безтурботно сопіла навпроти, тільки невдоволено перевернулася, коли я випадково гримнула ножами. Я одяглася в спортивне вбрання, щоб потренуватися. Хоч вже була осінь, але я взяла велосипедки, спортивний топ, та накинула олімпійку зверху. Взявши пляшку з водою, пішла в підвал, наш імпровізований спортзал. 

Я не пам'ятаю, як завершився вечір, тільки спогади мого дня народження, та смерті моєї мами. 

Я механічно метала ножі, згадуючи все з того дня, що був 10 років тому. Хто вбив мою матір, чому мені запам’ятався той клоун і хто той чорнявий високий хлопець, що забрав мене? 

У моїй голові була купа питань, але ніхто не міг мені відповісти. 

-Тренуєшся? - почула я голос Арса. 

-Ні, бавлюся. 

-Проведемо спаринг? 

Побити когось? Не просто когось, - Арсенія. Звичайно! 

-Я не проти. 

Сьогодні ми просто займалися боксом, без різних захватів. Просто билися на кулаках.

-Що вчора сталося? - запитав хлопець. 

Ми вже довгий час займаємося, тому його тіло вкрилося краплинами поту, а дихання збилося. 

-Згадала своє останнє святкування дня народження. - відповіла я й так само важко дихала.