Глава 11

Механічні ворота нашого подвір’я повільно відчинилися, я заїхала у двір і поставила свого звіра поряд із машиною Арса. Мене не було тут вже два тижні, тому, коли я зняла шолом і подивилася на дім у середині щось колихнулося. Почуття, якого я раніше не відчувала. Це було щось тепле та приємне, те, що дає надію, спокій, частинку умиротворення. 

Наш двір спереду був невеликим, асфальтований під’їзд до двох гаражів, які були навпроти воріт, зліва стояв наш будинок. За ним та гаражем, літерою “г” була територія засіяна акуратно підстриженою травою. В місцях, де можна було б посадити квіти також росла трава. Серед нас не було любителів садівництва чи чогось подібного. За будинком було єдине дерево - яблуня. Рія захотіла гойдалку біля неї, Тата була в захваті від ідеї, тому  Арс погодився замовити нам її.

-Приїхала? - дзвінкий голос Рії почувся від дверей. - Ми тебе чекали ще вчора. Ого! - дівчина витріщилася на мотоцикл, що стояв позаду мене. - Нічого собі, класний байк. Коли встигла купити? 

-Вчора, поки ви мене чекали. 

Я зрозуміла, що то було за почуття. Вперше, після смерті мами, я відчула неначе приїхала додому, мене тут чекали.  

Рія зачаровано ходила навколо мого мотоцикла Suzuki GW250 2017 року випуску. У кожного вихованця Пекла є свій рахунок, на який йому приходять певні суми за виконані завдання. Наскільки я знаю, то раніше їх відразу віддавали, але згодом було вирішено виділяти певну суму на місяць, а залишок класти на рахунок. Річ у тому, що деякі особистості вирішили втікати за ці гроші та переховуватися, але вони знали багато секретної інформації, тому за ними почалося полювання. Це сталося приблизно 7 років тому, після того правила стали жорстокіші. Та все ж, платити нам не припиняли, тому ми могли просити гроші та купувати будь-що, якщо це не перечить правилам. Тому я вирішила витратити ці гроші на свій байк. 

-Покатаєш якось? - запитала темноволоса дівчина, не припиняючи захоплюватися моїм залізним конем. 

-Звичайно. - відповіла я. - Ходімо вже, бо я їсти дуже хочу. 

Снайперка забрала мою сумку та понесла її в кімнату, а я зайшла в кухню, де Міллі пила каву та гортала новинну стрічку на планшеті. На ній був кремовий елегантний халат та пухкі капці, під очима патчі, а волосся зібрано в пучок. 

На відміну від неї, я виглядала як підліток-бунтар у своїй чорній футболці, чорних спортивних штанах та кедах. 

-О, приїхала? - сказала дівчина, глянувши на мене. - На минулих вихідних Арс привіз кавоварку, тому тепер у нас є нормальна кава, якщо хочеш. 

-Дякую, але я більше віддаю перевагу чорному чаю. 

-Ми так і думали, тому купили декілька пачок різних фірм, подивись у верхній, боковій поличці. 

-Дякую! - щиро сказала я та увімкнула чайник. 

У кухню залетіла Рія та почала заварювати нову порцію кави. Вона швидко поставила сковороду на плиту, натиснула декілька кнопок, дістала з холодильника яйця – всі рухи були для неї звичними та навіть доведеними до автоматизму. 

-Будеш смажені яйця? Чи омлет? Які ти любиш?- запитала мене дівчина. 

-Так, буду. Мені подобається, коли жовток розтікається. 

Тата зайшла з напівзакритими очима, заспаним виглядом і в милій піжамі. 

-Матінко рідна, що відбувається? Дайте мені хоч каплю кави, бо зараз впаду. 

-Вже о пів на одинадцяту, а ти досі спиш. - буркнула Міллі. - Так можна й Апокаліпсис проспати. 

-Ну й добре, хоч не буду брати в цьому участі. - відповіла дівчина. 

-Я зробила тобі каву. 

Рія простягнула чашку, але Тата не змогла її взяти, бо так і не розплющила очі. Вона руками хапала повітря та невдоволено говорила: 

-Дай мені нормально в руки горнятко, що ти з мене знущаєшся? 

-Та я ж тобі даю! Горе ти темношкіре, розплющ свої заспані очі та візьми нормально цю каву. - снайперка різко подивилася на сковороду. - Через тебе жовтки засмажилися, Аля любить, коли вони розтікаються, тому будеш сама їх їсти. 

-Угу. - тільки й відповіла хакерка, вона так і не розплющила очі до кінця, але із задоволенням пила каву. - А можна сироп?

-Я тобі прислуга чи як? - закипіла Рія. 

-Міллі, ти не снідаєш? - поцікавилася я в дівчини. 

 Рія нахилилася до мене та промовила, неначе хотіла розповісти таємницю:

-Ти не повіриш. Ця ненормальна дівчина на дієті. - вона повернулася до своїх справ, говорячи: - Я не розумію, як можна жити без їжі. 

-Я також. - Тата з насолодою пила свою каву. 

-То вас ніхто не змушує голодувати. Я просто їм менше. - Міллі знизала плечима. 

Я зрозуміла, що сумувала за цим. За тижні, які я провела в академії поліції, дівчата створили свій затишок і я відчула неначе справі приїхала додому, у свою голосну та неспокійну сім’ю. На моєму обличчі розквітла щиро усмішка, я навіть посміялася з дівчат. 

-Ти усміхаєшся? - Міллі дивилася на мене здивовано. 

-Зараз ми можемо спостерігати ще одне чудо світу: сміх Алі. - проговорила Рія. - Тобі личить.