Глава 3

-Особисто мене бентежить уся ця ситуація, наша роль в ній, чому Людмила на боці Коронного та яке місце в цьому займає моя історія. Я так розумію, вас також цікавить це питання. - кивком голови я вказала на мою особисту справу. 

-Ми нічого не знайшли. - відповіла Міллі. 

У цей час Рія витягнула велике крісло Тати й покотила його до нас. 

-Дякую, що запитала чи можна його взяти. 

-Дякую, що дозволила. - з легкою усмішкою відповіла дівчина. - Воно таке класне, зручне, крутиться. Бачила таке тільки у геймерському клубі. 

-Ти щось знаєш про це, Тато? - запитала я, поки ми не втратили плин думок.

Дівчина принесла собі ще один стілець і відповіла: 

-Немає жодної інформації ні про тебе, ні про смерть твоєї матері. 

-Тобто? - я здивувалася, адже точно знала, що її збили машиною.

-Я пошукала трохи, але знайшла тільки інформацію про аварію. Водій стверджував, що вона була поранена ще до зіткнення, але не зміг нічого довести і його посадили за наїзд. Цікавий факт: немає ніякого запису про розтин чи розслідування. Цю інформацію я дізналася з єдиної статті, після неї до речі журнал закрили. - Тата знизала плечима. - Висновки роби сама. 

-Її вбили та підставили невинну людину. - Рія сказала це, наче щось очевидне. 

-Але я була там, я пам’ятаю свято, маму, клоуна, як вона побігла чомусь, а потім її збила машина. Саме через ці спогади я тепер боюсь клоунів. До речі, він ще пішов тоді за нами.

Тривога всередині збільшувалася, стало важко дихати. Мені не подобалася ця тема, але я розуміла, що шляху назад немає, тепер я повинна дізнатися правду. Я мусила приборкати свої емоції. Я доторкнулася до ножа, який був прикріплений на стегні, мені стало спокійніше. Я — сталь, я все витримаю. 

-У твоїй справі написано, що в тебе провали в пам’яті. - Міллі серйозно дивилася на мене. - Ти впевнена, що твої спогади правдиві? 

-А це було жорстоко. - сказала Рія. 

Я опустила очі на свої руки та відповіла: 

-Ні, я не впевнена. Більшість моїх спогадів про дитинство справді зникли. 

-Знайти інформацію десятирічної давності можливо, але не тоді, коли хтось хоче її приховати. - Тата звернулася до мене. - Тому твої спогади могли б допомогти. 

-А якщо знайти того чоловіка? - усі здивовано подивилися на Рію. - Серйозно? Ви справді думаєте, що я дурна? 

-Якщо чесно — так. - відповіла Міллі. - Крім того, що ти дивна. 

-Ну що ж, дякую. 

Після цих слів обличчя Рії змінилося, зазвичай вона так виглядала, коли хотіла когось принизити. 

-Вона не дурна. - я зверталася  до Міллі, хоча дивилася на Рію. - Тата і ти дали зрозуміти, що володієте інформацією і ви зробили помилку, бо той, хто багато знає — довго не живе. Але вона, — я подивилася на мулатку. - Рія багато знає, вміє не менше, ніж ми, але придурюється, щоб інші не брали її до уваги. 

Усі троє дивились на мене здивовано. Якщо бути відвертою, я також здивувалася від своїх слів, зазвичай мене не хвилюють інші люди чи їх життя. 

-Ти також не така звичайна, як може здатися. - сказала мені Тата. 

-До речі, а чому ти чужа серед своїх? - запитала її я. 

-Мене більше цікавить, чому Людмила обрала нас на це завдання. - Рія знову звернула увагу на нашу проблему. - І чому Арс? 

-Хіба не через те, що він був в загоні “Еліт”? - я здивувалася такому питанню. 

 - Ти справді так думаєш? 

Міллі уважно спостерігала за Рією, після її риторичного питання. 

-Ми чимось пов’язані. Ми з вами, Арс і ті, проти кого ця війна. - мулатка задумливо дивилась в одну точку на столі. - Питання: як саме? 

-Думаю, ми повинні сами це з’ясувати. - я також задумалася над питанням Таті, але розуміла, що відповіді нам ніхто не дасть. 

-Ви довіряєте їм? - в очах Рії було сильне переживання. 

-Я нікому не довіряю. - відповіла я. 

-Я теж. - Тата. 

-Так само. - Міллі була солідарна з нами. 

-Але для того, щоб нам вийти, так би мовити, сухими із води, потрібно триматися разом. І я готова довіритися вам, якщо ви будете згодні на співпрацю. 

Ми переглянулися. Всі розуміли, що поодинці буде важко впоратися з цією ситуацією, але ми не могли бути впевненими в інших. Кожна з нас усе своє життя довіряла тільки собі. 

-Змінити свої звички не так вже й легко. - після довгої паузи відповіла Міллі. 

-Я також одиначка, я завжди працюю сама, мені легше дивитися на людей через приціл снайперки, ніж співпрацювати з ними пліч-о-пліч. Але я відчуваю, що мене скоро можуть вивести з гри, особливо, якщо ми провалимо це завдання. - ми знали, що це означає, тому напружилися, Рія нервово кусала нігті.

-Нас усіх виведуть з гри за це, ось чому ми повинні виконати місію бездоганно. - Міллі також була знервована.