Глава 2

-Агов, Тато! - Рія гукала дівчину, яка швидко відходила від нас. - Зачекай!

-Чого тобі? 

-Поясни, чому ти думаєш, що за змінами стоїть Людмила? 

Тата оглянула нас усіх, а потім відповіла: 

-Бо я знаю набагато більше інформації, ніж ви всі разом. 

-Ну в цьому я сумніваюсь. - впевнено відповіла Міллі. 

Вона справді володіє інформацією про яку ми навіть краєм вуха не чули. Це дає їй впевненість у собі, робить більш успішною у виконаних завданнях, але крім цього вона надто небезпечна для інших. Дівчина жива мішень і тому вона стримана й обережна. 

На відміну від Міллі, хакерка не під прицілом, хоч і знає набагато більше нас. Вона скритна, її ніхто не бачить і, мабуть, ніхто не знає, скільки в неї інформації насправді. Ще одна, не менш важлива, особливість Тати — вона мало говорить і просто мовчки виконує роботу, про яку просять. Ніхто навіть подумати не може, що вона знає щось більше.

А ми з Рією просто солдати. Ми майже нічого не знаємо і механічно виконуємо накази. Не маєш зайвих питань — живеш тихо та спокійно. 

-Ситуація настільки погана? - поставила питання Рія.

-О, то ти вимкнула опцію “Плювати на інших, аби мені було добре”? - тон Міллі був спокійним, але я бачила, що насправді вона далеко від спокою.

-Ні, я досі переймаюся за себе і мені вкрай не подобається дана ситуація. 

Я дійсно не могла зрозуміти, як Рії вдається так легко змінювати емоції. У один момент вона злиться, в інших уже спокійна, за декілька хвилин вона може заплакати, посміятися, бути доброю, а потім морально гнітити людину.  Дівчина була невисокого зросту, та доволі мініатюрна, хоча я точно знала, що вона сильна фізично. Її довге каштанове волосся було довжиною майже до сідниць, але вона часто зав’язувала їх у хвіст, дулю або ж заплітала косу. Карі очі, горіхового відтінку видавали всі емоції Рії. 

-Нас чекають зміни у будь-якому випадку і, якщо ми не хочемо стати жертвами, то краще все взяти у свої руки. - відповіла Тата. 

-Людмилі можна довіряти? - це питання було від мене. 

-Я не маю на неї інформації, яка б змусила мене сумніватися. - після своїх слів хакерка глянула на Міллі. 

-За останні 20 місяців, що вона працює тут я знаю тільки те, що вона з’явилася несподівано, тому дехто каже, що шлях прокладає завдяки вмінню загравати з чоловіками.  - дівчина знизала плечима. 

-Для мене це не причина, щоб їй не допомогти. - Тата накинула каптур від худі на кепку.

-Але мені цікаві її мотиви. Чому вона береться за цю справу? - Рія задумалася і неосмислено гризла нігті. 

-Пропоную не обговорювати Людмилу біля її ж офісу. 

Чоловічий голос прозвучав зненацька, ми напружилися, але кожна була професіоналом, тому ніхто не показав цього. 

-О, дякуємо за пораду, у якій ми не мали потреби! - Міллі усміхнулася та й пішла геть. Тата, не сказавши ні слова, також залишила нас.

Рія уважно оглянула чоловіка, перед тим як піти — сказала: 

-Дійсно думаєш, що вона не знає про наші обговорення? Вона вибрала нас, бо ми думаємо, обговорюємо й робимо висновки. 

Я була повністю згодна з її словами. І тут є ще одна загадка, яка стосується її — вона дурненька чи розумна? Чи це кмітлива дівчина, яка придурюється дурною? 

Як тільки я набрала повітря у легені, щоб також попрощатися, Арс сказав: 

-Я радий, що з тобою все добре. 

Я повернула голову у його бік і подивилася прямо в очі. Знайоме тепло знову розлилося всередині. Хто він?

-Що ти маєш на увазі? 

-Я думав, що ти мене впізнала. В тебе була така реакція на початку нашої зустрічі, потім ти взагалі не помічала мене, тому я подумав, що ти все пам’ятаєш. Мені так здалося.  - він знизав плечима й усміхнувся.

-Ні, я вас не пам’ятаю. Точніше не так, я вас не знаю. Ми сьогодні зустрілися вперше. Ви помилилися!

Я точно його не знала й не могла знати, бо я ніколи до цього не співпрацювала з Еліт. Але мене максимально напружувало тепло, яке я відчувала біля нього, захист і спокій. Це могло мене занадто розслабити й завадити моїй роботі. Я не люблю людей, тоді чому моя душа так тягнеться до нього?

-Мабуть, ти права. 

Я не знаю, що Арс побачив у моїх очах чи просто відчув, але він більше нічого не сказав і пішов геть. На пейджер прийшло повідомлення: “Нагадування: заняття по медицині”. 

Окрім ножів, я мала ще одне захоплення — медицина. Вона мені подобається, бо за її допомогою ти можеш зцілити людину або навпаки, вбити її. Людське життя у твоїх руках і це змушувало мою кров бурлити. 

Накладання швів не допомогло мені очистити мозок і перебрати всю інформацію, яку я почула сьогодні, тому було не дивно, що я прийшла в зал для тренувань. Від маківки до кожної стопи на мені були прикріплені ножі. Я стояла посередині мішеней, яку крутилися навколо з різною швидкістю, вони відрізнялися за розміром, мали різну висоту і взагалі не були схожі один на одного.