Глава 3

- Підібгайте верхню губу. Ось так, - дід слухняно виконав моє прохання, і я обережно пройшовся машинкою короткими рухами зверху вниз, зліва на право, підрівнюючи йому вуса. Це робиться для того, щоб вони не стирчали вниз, а були закругленими. Так виглядає значно охайніше і красивіше.

Цього року літній чоловік – перший, хто звернувся до мене з проханням підстригти бороду. Постійні клієнти замовляли лише стрижки та,  іноді, якісь особливі зачіски. Мене дивувало та захоплювало, як при першій же потребі, одразу спливали на поверхню необхідні для роботи знання та навички.

- Пішли покуримо, - запропонував Ігор, щойно задоволений та радісний дід вийшов з перукарні.

- Пішли, - погодився я.

Мій колега був геть не схожим на перукаря. Лисий, кремезний, з квадратним підборіддям. Круглі окуляри не надавали його зовнішності витонченості чи інтелігентності. Навпаки, робили Ігоря ще більш схожим на волоцюгу чи маніяка.   

Насправді, він і не був перукарем. За документами, в минулому році та на протязі всього трудового життя мій напарник працював судмедекспертом. Не дарма кажуть, що психіатри схожі на психічно хворих, а стражі правопорядку – на бандитів. Для всіх залишалось таємницею, чому Ігор вирішив змінити рід діяльності, і як йому вдалося так швидко освоїти нове ремесло.

- Ну як справи? – запитав він, дістаючи цигарку з пачки.

Мабуть і я раніше палив, бо на початку року (та навіть зараз) відчував деяку тягу до нікотину. Але своєчасно надурив себе - прикинувся, що забув про свою шкідливу звичку.

- Уявляєш, - вирішив я поділитися своїми враженнями, - сьогодні вперше підстригав вуса. А таке відчуття, ніби кожного дня тільки тим і займався. І досі не розумію, як це працює.

- Звичайна нейрофізіологія, - випускаючи дим, сказав Ігор. – Знання знаходяться в нейронних зв’язках. Це дроти між клітинами нашого мозку.  Коли ти вчився, набував практику, то звертався до одних і тих самих нейронних зв’язків, в які мозок відкладав інформацію про перукарське ремесло. Чим більше ти ними користувався, тим товщими ставали ці дроти. І тепер, при першому ж запиті, твій мозок не може їх оминути, бо вони товсті. Там багато інформації.

- Це означає, що я не сачкував, а добре вчився і плідно працював? – посміхнувся я.

- Напрошуєшся на комплімент? – якось зловісно посміхнувся Ігор у відповідь.

- Авжеж.

- Це тільки і можливо тому, що ти не сачкував, а плідно працював. Ледарі і ті, хто погано вникають в роботу, після обнулення нічого не пам’ятають. І залишаються не тільки без спогадів, а й без роботи.

- А без кохання можна залишитись? Серце – це ж не мозок.

- Ну ти наївний! – розсміявся Ігор, а мені стало ніяково від того, що я зморозив нісенітницю. Просто хотілося дізнатися, що відбувається (чи не відбувається) у нас з Алею. - Фізіологічне серце – це насос, що нагнітає кров до судин. А «духовне» серце, про яке пишуть у віршах, знаходиться ось тут, - Ігор пальцем постукав себе по скроні. - Якщо 1 січня чогось немає, значить і 31 грудня його не було. Тим паче, що після обнулення всі обраʹзи ми забуваємо. Тож списати на них втрату почуттів не вдасться.

Я задумався. Парадокс: щоб дізнатися, хто ти є насправді, треба не пригадати, а навпаки - все забути.

- Напевно, тобі цікаво, - не вгамовувався лисий волоцюга, - чому ми пам’ятаємо роботу, але всіх інших спогадів позбуваємося?

Я махнув головою. Він продовжив.

- Пошкоджуються нейронні зв’язки. З хірургічною точністю перерізаються саме ті дроти, які потрібно перерізати, щоб ти забув минуле, сім’ю, сварки, примирення, біль, радощі.

- І не можна нічого вдіяти?

- Ну хіба що уникнути обнулення. Але ти ж не будеш порушувати закон?

- Та ні, - якось невпевнено сказав я.

- Навіть після інсульту, коли пошкоджені цілі ділянки мозку, людина може знову навчитись говорити та рухатись. Організм запрограмований на самовідновлення. Якщо поріжеш пальця – рана загоїться. Так само і мозок може відновитися.

Я не став задавати Ігорю питання про кулю і спогади без лотка, навушників і окулярів. Із цим потрібно було розібратися самому.

Вдома Аля була на своєму місці. Я зайшов до кімнати з телевізором, щоб привітатися. Моя дружина навіть не звернула на мене уваги, бо із захопленням дивилася, як якась вродлива альбіноска літала верхи на драконі.

- Привіт. Що за фільм? - запитав я із ввічливості.

- А, це ти? – Аля на пів секунди повернула голову в мій бік. – Дивлюсь «Гру престолів», дуже цікавий серіал.

Кивнувши, я мовчки пішов на кухню, щоб заварити кави. Спогади також захопив із собою. Насправді, я весь день чекав цього моменту. І ось переді мною зі заспокійливим шипінням вирують різнокольорові гази всередині скляної кулі.

Я подумав, що мій напарник Ігор, колишній судмедексперт, безперечно має неабиякі знання про те, як влаштована людина. І цілком логічне та, напевно, науково обґрунтоване його твердження, що «духовне» серце знаходиться під черепною коробкою. Але я не вірив у це. Зараз мене мутило від всіх отих нейронів та клітин. Багато що можна розтлумачити з допомогою нейрофізіології. Але не все.