Розділ 49

Макс

Голова болить, в горлі сушить...так. Вчора я напевно перебрав і не на жарт. Враховуючи те, що попередні місяці взагалі не вживав мій організм точно не скаже дякую. Я розплющив свої очі і здивувався. Повернувши голову я різко піднявся на лікті. Що це в чорта за спальня? Останнє що памятаю, то це як приїхав у якийсь бар і замовив віски. А тоді...велика чорна діра. Котре не викликала в мені жодних емоцій. Востаннє що ховалося в ній мені абсолютно не сподобалося. І саме через цю "чорну діру" я зара тут. 

Штори на вікні були заслонені через що не було зрозуміло день чи ніч зараз. Я  піднявся з ліжка і помітив свій мобільник збоку. Дванадцята дня. Чорт, Катя дзвонила. І Каміла. Я важко видихнув і зайшов у телеграм. Поки що я не готовий говорити ані з однією ані з другою. Тому я коротко написав обом на їхні "Я хвилююся" що зі мною все добре і на цьому мій екран вирішив потемніти. Ну так, а що я очікував з одного відотка заряду? Я піднявся і пішов до єдиних тут дверей. Вийшовши в кориор криво посміхнувся почувши голоси хлопців.

Пройшовши дальше я зрозумів що це квартира Стаса.

- О, сплячий принц прокинувся, - сказав друг щойно побачив мене.

- Чому це принц? - спитав я.

Стас закотив очі.

- Ти такий занудний. Просто ти схожий на принца. І взагалі...міг подзвонити якщо вирішив напитися. А то якось не чесно. 

Я криво посміхнувя ссідаючи за стіл біля хлопця і потер очі. Віктор збоку простягнув склянку води та таблетку. Я не задумуючись проковтнув її.

- Виглядаєш точно фігово. Не хочеш розказати що сталося? - спитав Віктор.

Я нахмурив брови.

- Стоп. Я ж вам наче не дзвонив. Як ви мене знайшли?

Стас навпроти переможно посміхнувся.

- Сам визнав шо кидавнув нас.

- Мені твій батько подзвонив. , - сказав Віктор а я ледь не скривився.

Батько? Він серйозно навіть хвилюється?

- І сказав що скоріше за все тобі треба поговорити. Але поговорити ми не встигли бо коли ми знайшли тебе ти вже в хлам був пяний.

Я хмикнув.

- Як виявилося батько не зовсім батько, - сказав я опустивши погляд.

- Що-що? - спитав Стас нахмуривши брови.

Я глянув на Віктора в очах якого читалося повне нерозуміння.

- Слухай, здається тобі іще поспати треба. Тобто батько не батько?

Я хвилину розглядав склянку в своїх руках. А пофіг. Гірше і так не буде. Тому я важко видихнув і розказав хлопцям все що знав. На кінці моєї маленької розповіді Стас присвисснув.

- Можна серіал знімати. В тебе таке життя веселе? 

Стас посміхнувся а Віктор зиркнув на нього зим поглядом але в цей момент я також засміявся. Напевно, це був би до чортиків смішний серіал.

- І що ти тепер плануєш робити? Може гайда з нами на тиждень кудись? - спитав Віктор.

Я заперечливо похитав головою.

- Я хочу зустрітися з цим Владом.

Стас, котрий навпроти пив воду зараз буквально виплюнув її.

- Макс, ти...ти що? Це небезпечно. Нагадаю, що востаннє він ледь тебе не вбив при зустрічі. 

Я закотив очі.

- Він за гратами. Тому шкоди мені не завдасть.

- Все одно. Думаю з нього вийде чудовий гіпнотищер. Памятай що. як я зрозумів, він готовий зробити все щоб ти ненавидів свого батька...

Я різко глянув на Віктора котрий це сказав і він підняв руки.

- Гаразд. Він зробить все щоб ти ненавидів Георгія. І ця зустріч може все тільки ускладнити.

Я заперечливо похитав головою.

- Нам його не переконати. Він просто такий же шалений, - сказав Стас.

Я глянув на нього і легко посм іхнувся.

- Слухайте, у вас є заряжка? В мене телефон сів.

Стас піднявся і пішов кудись а за хвилину повернувся з блоком та самим кабелем. Чудово.

- Знаєш, ми зараз напевно не надто сильно тобі можемо допомогти, але...ти можеш алишатися тут скільки завгодно. А іще, якщо на наступний разх захочеш напитися і не подзвониш мені, вважай ми більше не друзі, - я засміявся зі слів Стаса.

- Ти такий милий коли злишся. - відказав я.

Стас здивовано підняв свої брови.

- Милий? Я?

Я кинвув головою. Стас раптом посміхнувся і провів рукою по своєму волоссю.

- Гаразд, я такий.

***

Так як крім телефону та одягу в якому я вийшов з будинку в мене нічого не було то я з початку підзарядив свій мобільник. Після цього я почав вивідувати як мені потрапити на побачення з цим Владом. Перспективи були не дуже. Як виявилося, йому заборонили наближаися до мене. А іще без згоди батька , я маю на увазі Георгія, я не можу потрапити туди жодним чином. 

Тому була уже шоста вечора коли я вирішив йому подзвонити. Здається, один гудок не встиг прозвучати як виклик було прийнято.

- Макс...?

- Так, це я. Мені потрібно щоб ти дав згоду на побачення.

Зависла тиша.

- Тобі справді цього потрібно?

Я задумався але відповідь злетіла сама собою.

- Так.

- Я згоден, але я їду з тобою.

- Ні, я поїду сам.

- Це небезпечно.

- Не бачу небезпеки. Дай мені змогу самому все розяснити.

Знову хвилиа мовчання.

- Гаразд. Я скажу адвокату і він завтра назначить зустріч. І, Макс...що б ти зараз не думав але я справді шкодую. І я люблю тебе. 

Ці слова застали мене з ненацька. З однієї сторони хотілося все залишити як є. Повернутися додому та продовжити життя наче нічого і не відбувалося, але...я так не можу.  Мені потрібно побачитися з ним. 

- Тобі потрібно було все мені розказати, - сказав я, - А не очікувати що я нічого не згадаю. 

- Я знаю. Але...я боявся. Боявся цього що відбувається зараз. Макс...повертайся додому. Катя хвилюється. А іще Каміла. Вона знову залишилася вдома і не поїхала. Хоче з тобою поговорити.

Я ледь знайшов у собі силу щоб не зітхнути. 

- Поки я все не зрозумію, доти я щалишуся з хлопцями. 

- Гаразд. Принаймні я впевнений що ти не сам.