Розділ 44

Каміла

Щойно машина зупинилася Денис вискочив і побіг в кімнату. Я переглянулася з Максом

— На нього не схоже, — пробурмотів хлопець а тоді глянув на мене і на свій годинник.

— В тебе є година щоб зібратися , я чекатиму тебе в залі. Адресу потім надішлю.

Я кивнула головою.

— А ти куди?— спитала я дивлячись як хлопець щнову відуриває дверцята машини.

— Ну, ти костюм вже купила а у мене його досі немає, — посміхнувся той і сів у машину.

І до чого ці жарти? Я зайшла в будинок. Пусто і тихо, як в храмі перед службою. Гаразд...щось в мене ввд Максових жартиків чорний гумор ввімкнувся.

Я посміхнулася від цієї думки. 

Через годину в будинок зайшла Катя а я посміхнулася їй. Денис так і не захотів говорити, тому я вирішила просто залишити його. Можливо з хлопцями посваривсяя або ж щось не поділили. Але чому ж він такий засмучений? 

— Як Алекс?— спитала я.

Дівчина пирхнула.

— Алекс як Алекс. У своєму швленому стилі. Стоп...зввдки ти знаєш що я із ним була.

Я посміхнулася.

— Здогадалася. 

Таксі котра підїхало під будинок щасигналило і я обійнявши Катю вийшла. Адресу Макс як і обіцяв скинув а я ж прихопила у шопер спортивну форму котра може знадобитися. Ну гаразд, визнаю що вона таи щнадобить. Як у спортзалі і без форми. 

Коли таксі зупинилося біля великого торгового центру я вийшла. Спортзал був на другому поверсі куди я зараз і йду. Тут біля самого вхрду я побачила Макса.

— Тобі точно іде спортивна форма. Хоча ти і в костюмі непоганий.

Макс криво посміхнувся.

— Це комплімент? Зазвичай їх дівчатам роблять.

Я хмикнула. Ненавиджу ці стареотипи. 

— Наче хлопцям не так же приємно чути похвалу як і дівчатам.

Макс посміхнувся.

— Приємно. Але до реверансів як інколи робите ви я не вдаватимусь .

Я нестримала свого сміху.

— Уявляю здивування людей.

Макс посміхнувся а тоді зайшов у сам комплекс. Він добросовісно потримав мої речі поки я переодягалася. 

Коли ж ми зайшли до самих тренажерів то я здивувалася.

— Ми одні...?

Макс знизив плечима.

— Це не дуже популярне місце а до того ж зараз вечір тому напевно і не людно.

 Його пояснення мали сенс. Почали ми з бігової доріжки. Визнаю із Макса вийшов би чудовий тренер. Він підтримував коли я вже казала що мені набридло. Або ж, що я зараз кину в нього цією штангою. Правда...востаннє я все ж знайшла сили її кинути оедь не відірвавши руки. Після цього Макс засміявся і сказав щоб я обережніше займалася а то зал не наш. 

— Все. Останнє вправа і з тебе досить, — відказав хлопець підходячи до турніка.

Я глянула як він заскочив нанього і почав віджиматися. Ну гараааазд, я зараз готова була займатися дивленям на Макса цілу вічність. Ця вправв точно мені подобається. Я мимоволі посміхнулася дивлячись як його мязи рук натягуються. І не тільки рук. А й всі. Макс раптом припинив цю насолоду і зіскочив витираючи руки.

— Думаю, для тебе пять буде достатньо.

Я закотила очі.

— Вважаєш мене слабачкою?

 Гаразд, якби в тік тоці робили про це тренд то зараз би було A few moments leter.

Руки Макса тримали мене ща талію тягнучи вгору.

— Хто там про слабачку щось говорив? Це тільки третій раз і то не сама, — сказав Макс з низу.

— Обережніше з словами. Мої ноги на рівні щоб вибити твої зуби.

— Ти не зробиш цього.

Я закотила очі і нарешті дістала підборіддям цієї вершини. Ну серйозно, вона постійносуниться все вище а мої руки як пластилін видовжуються. 

— Чому ти такий впевнений? — спитала я видихаючи і нарешті опускаючись в низ але Макс і досі тримав мене.

— Е ні. Пять це пять. А впевнений я тому, що ти обожнюєш мою посмішку. 

Я не стрималася і подала ногою назад, Макс відпустив мене щоб я не влучила у нього але раптом руки почали тремтіти і я не стримавшись відпустила цю чортову палку.

Я була готова впасти прямісінько на мати, але щупинмлася в повітрі.

— Можеш розжмурювати очі, дюймовочка. Але я тепер знатиму що турнік не для тебе.

Я важко видихнула і зіткнулася поглядом із Максом. Мої руки лежали на його грудях. Наші погляди зіткнулися.

Я криво посміхнулася. Не знаю, яким чином але я не стрималася і посунула руку вгору а тоді...

— Каміла, — важко видихнув Макс прямісінько мені в губи.

—Гм.

— А що ти робиш? Я зараз тебе точно впущу.

— А що я роблю?

— Твоя рука під моєю футболкою. Визнаю це відчуття приємне але не коли тобі варто тримати когось на руках а вони готові просто зараз впуститися.

Я ахнула.

— Ой, як же ці руки там опинилися, — я посміхнулася та покліпала очима.

Раптом Макс нахилився вперед і наші губи зіткнулися.

— Я вже і не знаю котра Каміла мені більше подобається, — сказав Макс в паузах між поцілунками.

— А їх є дві?

Макс хмикнув. Він подався іще вперед і я вражено розімкнула губи а він скористався моментом.

— Звичайно. Є та котра б згоріла вже від сорому а є ця, котрій абсолютно байдуже. 

Коли ми нарешті відсторонилися олин від одного я зрозуміла що руки Макса вже не тримають мене а я ж обвила ногами його пояс. Поставивши руки на плечі хлопці я опустилася на ноги.

— Здається , я готова пережити іще одне тренування задля такого останнього, — сказала я посміхаючись.

Макс засміявся.

— Це ще не все, дюймовлчка.