Розділ 27

-Каміла, що з тобою?

 Я підскочила почувши голос Андріана. Хоча тут було достатньо шумно і зараз ми стояли біля самої траси де невдовзі повинні відбутися перегони, але я все одно підскочила від голосу Андріана.

-Хто ти такий?-збоку не ясно звідки виринув Макс. І його погляд був не менше ніж розлючений. Чому б? Я піддалася інтуіції та інстинкту і миттю охопила руку Андріан переплітаючи наші пальці.

-Це мій хлопець.

Здається, в цей момент очі Андріана були віддзеркаленням обличчя Макса. Хлопець спопеляв мене злим поглядом, а Андріан був просто ошелешений. Я ж натягнуто посміхнулася і покліпала очима. Макс різко перевів свій погляд на хлопця.

-Каміла, сонечко, ми можемо відійти на хвилинку. -сказав Андріан так же посміхаючись але відповіді не дочекався бо одразу ж потягнув кудись в бік.

-Що за чортівня?-сказав він пошепки на вухо коли ми відійшли.

Я важко видихнула.

-Знаю, це звучить дурацбко але підіграй мені. Прошу. Якби ще не цей Кирилевський а тільки Макс я б не просила про це. -я дивилася на нього благальним поглядом.

Хлопець закотив очі.

-Кохана!-я почула голос довбаного Ігоря десь неподалік і подалася вперед.

Господи, що я творю? То Максові говорю що Андріан мій хлопець. То цілуюся з ним перед Кирилевський. Здається, цей вечір точно іде до біса.

Я відсторонилася перша і закусила нижню губу. Дивитися на Андріана не було сміливості тому я вивчала чого плече. Але коли почула важкий видих то повернула все ж свій погляд. На обличчі хлопця точно читався шок, а ще слова: "Куди ж я вляпався?" 

-Я сприйму це як частину плану, але пізніше ми про це поговоримо. -сказав він.

Я кивнула головою. Андріан посміхнувся і стряснувши рукою своє волосся ми попрямували назад до Макса. Біля нього уже стояв Стас. Він кидав на нас дивні погляди. Я не зрозуміла в яку хвилину біля мене з'явився довбаний ідіот.

-Ти мене не обведеш, я не взяв ще те чого хотів. І цього разу тебе ніхто не врятує. -прогримів він мені на вухо.

-Ей, ти. Не наближайся до неї. -кинув Андріан, не знаю через нашу гру чи через дружбу.

Кров у моїх жилах похолола. Це точно найгірший вечір в житті. Гонка почалася, і я посміхнулася кутиком губ коли Стас виїхав на старт. Проти нього виступив якийсь хлопець, імені якого я не знала і думаю що мені вже вистачить тріо рідних і знати я його не хочу. 

Стас, ясне діло виграв і одразу ж після гонки підійшов до мене.

-Каміла, що ти твориш?-спитав він а я запитально здійняла брови.

-А що я творю?

Стас зиркнув на Андріана.

-Ви граєте з вогнем, якщо Макс дізнається що ти не її хлопець тобі буде краще. А так то він дуже злий.

Я закотила очі.

-Чого б йому злитися? Я не маленька дитина, мені вже 24 роки. Невже я повинна до кінця життя залишитися без хлопця.

-Каміла, ти знаєш що я не про це.

Я замовкла. Так, знаю,

-Стас. У Макса немає причин на ревнощі. Я ясно йому сказав що між нами нічого не було і не буде. Кінець. Баста.

-Я звичайно ж не хочу втручатися у вашу веселу розмову, але там позаду дехто іде. -сказав Андріан. 

Я глянула за плече Стаса і побачила Кирилевського. 

-Каміла, я б хотів з тобою поговорити. Думаю хлопці не заперечать...

Він схопив мене рукою вище ліктя і просто такий потягнув кудись. Чим дальше, тим більше мені здавалося що я в цирку. 

-Відпусти!-сказала я вивільнюючтсь із його хватки. 

Він криво посміхнувся. 

-Ти мені ще за все заплатиш.

Його посмішка здавалася зовсім не доброзичливою, і точно не щирою. 

-Я тобі нічого не винна. Чому ти причепився до мене? Між нами нічого немає. -прокричала я.

Страх у мені наростав. Минулого разу все закінчилося добре, але чи пощастить вдруге? Ігор відтягнув мене в якийсь куток де тільки віддалено було чути звуки гучної музики.

-Гаразд, або ти їдеш зараз зі мною, або...

-Я вибираю або. - сказала я швидко крокуючи назад.

-Як шкода, Каміла. Макс вперше за довгий час візьме участь у гонці і нещадно розіб'ється.

Мої ноги приросли до землі. Що? Я різко повернула я до Кирилевського котрий сперся до однієї з машин. Ані шв дко як виявилося перемістився з кутка до неї. Я дивилася на нього великими очима.

-Ти мені погрожуєш?

-Ні. Я тільки попереджаю. Сідай в авто Каміла. Я знаю що ти вибереш.

Мені захотілося роздерти цьому чортові пику, але я стрималася і повільним кроком чекаючи що зараз прокинуся ішла до авто. Будучи майже поруч я озирнулася назад. Відчуття, що тут був хтось третій проникло у мене. Але я не побачила нікого в світлі ліхтарів.

-Ми тут самі, і мені вже набридає чекати. Гонка через дві хвилини, поквапся.

Я важко проковтнула і підійшла до Кирилевського.

-Чого. Тобі. Треба. Від. Мене. - сказала я.

Хлопець посміхнувся.

-Мені дуже сильно не подобаються дівчата котрі втікають від мене.

Він відштовхнувся від бампера і відкривши двері сів у авто, я обійшла машину і зробила те саме. Двигун завівся і я заплющила очі. Що за вечір? Що за ніч? Я почула збоку вигук Ігоря і різко розплющила очі а в горлі застиг крик. Машину спереду обхопив вогонь. Я почала нервово смикати за ручку але вона не піддавалася. Я закричала коли скло поруч розбилося і чиясь рука потягнула мене за талію. 

Веселий вечір і життя? До біса все це, краще б я до віку залишилася сірою мишкою в універі. Тоді б не потрапила в цю Санта Барбару а сиділа б вдома читаючи якийсь сомпливий роман.