Розділ 26

-В тебе точно має бути щось термінове, бо ти мене безсовісно перервав мій сон. -сказала я прийнявши виклик.

-Оу. Тоді вибач. Вже 12 горна, думав ти вже не спиш.

Я різко піднялася і глянула на екран телефону. 11:58. Чорт! В першій Георгій має везти мене назад. Я знову притулила телефон до вуха.

-Чорт, я ледь не заспала...

-Спокійно, нікуди не збирайся. Цей тиждень не буде пар. Тому можеш не їхати.

Я нахмурила брови і сіла назад на ліжко.

-Чому?

-Ну, це ти можеш прочитати і в нашій групі. Але подякувати модна Назіку з другого курсу. А також в мене є для тебе іще одна новина.

Я задумалася.

-Ну, якщо ця була хороша то напевно ти скажеш щось погане.

По той бік я почула легкий смішок.

-Ну, якщо мій приїзд до твого міста це погано то я і образитися можу.

-Що!!!? Ти переїжджаєш?

-Батьки летять по роботі до Лондона. Мене не хочуть самого залишати. Я звичайно ж міг би посперечатися на рахунок цього але вони сказали що я їду до улюбленої тітки тому я погодився. А виявилося, її життя занесло в одне місто з тобою. Тому так. 

***

Я спустилася на них, і подзвонила Георгію повідомивши про зміни планів. Він тільки порадів через таку новину, тому я була не менш рада. Цей чоловік точно змінився. На кухні, як і завжди мама грюкала каструлями.

-Доброго ранку, -привіталася я до неї.

Вона обернулася і посміхнулася.

-Взагалі то обід але це ми пропустимо. Як спалося?

-Чудово.-сказала я на одному видиху.

-Тобі вже не сняться кошмари?

-Сплюнь. На диво, я уже і забула про них.

І справді. Останні місяці я вже могла спокійно спати без різних нав'язливих думок та поганих снів. 

-Ти вся світишся. Що сталося?-почула я голос Каті і повернувшись побачила дівчину прямісінько біля мене. 

-Я залишаюся на тиждень з вами. В універі якийсь вірус. А іще...друг з універу приїжджає. Думаю, сумно не буде.

Мама примружила очі.

-Друг?

Я кивнула головою. Мама дивно посміхнулася але на цьому наша розмова закінчилася. 

Я здивувалася коли на обід з гори спустився Макс. Він хіба не з Георгієм на роботі? Та все ж обід пройшов без пригод.

***

Побачивши Андріана я широко посміхнулася. Він підійшов і ми обійнялися.

-Як весілля?-спитав хлопець коли ми відсторонилася.

Зараз сьома година вечора, і ми вирішили прогулятися. 

-Весілля як весілля. Якщо не брати до уваги, що Макс зловив букет а ще ми посперечалися і я скоріше за все підтекстом сказала, що ненавиджу його. А так...то звичайне весілля.

Андріан розсміявся.

-Боюся подумати якими ти словами сказала йому, щоб був цей підтекст. Доречі, куди ми ідемо?

Я ледь посміхнулася.

-Нехай це буде сюрпризом. 

Хлопець примружив очі.

-Ненавиджу сюрпризи, і до того ж від тебе можна очікувати що завгодно. Сподіваюся, це не штраф або ж щось типу "я вбила людину".

Я кинула на хлопця дивний погляд.

-Слухай, я вперше задумалася з ким дружу.

Андріан засміявся.

-Я жартую.

Я закотила очі.

-Знаєш, моментами я думаю що медицина це надто серйозна кваліфікація для тебе.

Хлопець посміхнувся і знищив плечима.

-Я просто оптиміст. А...

Він замовк коли я опинилася на стоянці. Неподалік стояв великий чорний мотоцикл останньої моделі.

-Тільки не кажи що це і є сюрприз.

Я зам'ялася на місці.

-Ти ж хотів побувати на місцевих перегонах. Хоча вони і є нелегальними. Я пообіцяла. А обіцянок, на мою думку варто дотримуватися.

Здається, у хлопця очі збільшилися до розміру кавунів в щелепа просто відпала. Саме так він зараз дивиться на мене через що мені стає не зручно.

-Ти жартуєш?

Я знизила плечима.

-Взагалі то ні. Але якщо ти вже не хочеш...

Я не встигла договорити бо мої ноги відірвалися від землі. Андріан підняв і почав крутитися зі мною через що я почала сміятися. Так і знала що ця ідея йому сподобається. Тепер, найголовніше на пошкодити моцик Стаса, в котрого я його і попросила та не зустрітися на перегонах із Максом. Хоча Стас запевняв що той востаннє був там...у минулому житті.

Андріан зачаровано водив рукою по мотоциклу. Його очі горіли, що заставляло мене посміхатися.

-Ми їдемо, чи ти і далі будеш кожну царапину обводити?

Хлопець глянув на мене.

-Але я не вмію водити.

Я ледь посміхнулася. А тоді він примружив очі.

-Чий це мотоцикл? 

-Друга мого зведеного брата. Він люб'язно погодився на моє прохання хоча я і посвятила його у план. Стас дуже добрий і чекатиме на нас на перегонах. Додому поїдемо на таксі щоб у моєї мами не виникло зайвих питань.

Хлопець посміхнувся.

-Ти вмієш водити?

-Ну, зараз і дізнаєшся.

Я підійшла до нього та простягнула з руля один шолом. Андріан без зайвих питань одягнув його і я зробила те саме. Я тепер точно у боргу перед шибайголовою (Стасом). Ми сіли на мотоцикл і я почала пригадувати все, чого вчив Макс. Андріан позаду охопив мене за талію. Відчуття були...феєричним. Я не думала що моя шкіра так реагуватиме ще а когось крім Макса. 

Ми приїхали на перегони і я притормозила шукаючи поглядом Стас. Той вловив мене швидше і я не помітила як він опинився поруч

-Каміла, тобі точно личить вуличний стиль. -сказав він.

Я посміхнулася і зняла шолом а тоді злізла з байку.

-Стас, це Андріан. Мій друг з універу. -познайомила я двох хлопців.

Вони потисли один одному руки, і я здивувалася адже дуже скоро розговорилася. Хлопці говорили щось про швидкість моцика на якому ми приїхали і я здригнулася відчувши руку на своєму плечі. Повернулася, і...тільки не це. Макс, а позаду ненависна постать котру я ненавиджу та боюся водночас. Кирилевський...