Розділ 24

Я ще жодного разу не була на весіллі, за винятком невеличкого святкування Георгія та мами. Тому, всі ці тонкощі викликали в мені бурю емоцій. До вівтаря Яну вів її батько. Ідея весілля за містом - точно була виграшною. По перше, свіже повітря, неподалік ліс а одним словом крута місцевість. По друге, на дворі поставили шатро. І хоча на дворі холоднувато але це було чудовою ідеєю. Наскільки я зрозуміла, Яна хотіла дотриматися традицій. Саме тому у нас була жива музика, звук скрипки мене причарував. На хвилину я задумалася про заняття ц музичній школі. Чому ю не почати? 

Батько відпустив руку доньки та сказав щось на вухо Артему. Напевно, якісь настанови. 

Опісля збереглася сучасна церемонія котра вже була мені відомою. Молодята одягли свої каблучки, Артем підняв фату цілуючи наречену. Свідки сказали свої "Так" і прийшов момент присяги. Я посміхнулася слухаючи клятву Артема. Не могла б подумати що він такий романтик. 

Опісля наречені почали приймати свої привітання. Людей було насправді не мало, тому це зайняло з добрячі дві години. Насправді весілля виялося цікавим, веселим а ще...щирим. Коли мій погляд уловлював посмішку них поруч серце підстрибувало. Вони будуть щасливі разом, матимуть дітей, і постаріють також разом. Я посміхнулася згадавши як саме вони познайомилися. 

- Можна вас запросити?-я аж підскочила. 

Повернувши голову побачила руку а тоді і самого Стаса. Багато пар уже кружляли неподалік.

-Якщо відмовлю це буде не гарно.- сказала я піднімаючись.

Яна посміхнулася коли наші погляди зіткнулися. Стас провів мене на середину. Неподалік я помітила Дениса з якоюсь дівчинкою. Стас вловив мій погляд. Заграв повільний вальс. Рука хлопця легко лежала на моїй талії, моя на його передпліччі а інші руки були сплетені.

- Я не здивований, Денис ще той шибеник.-сказав Стас вловивши напрямок мого погляду. 

Я глянула на нього.

- Сподіваюся, не такий як ти.

Ми обоє посміхнулися.

- Ну, твій Макс взагалі то також не зразковий хлопчик.

Я скривилася. Зразковий, це точно не слово яка можна його охарактеризувати. Ні, можна було. Зараз він здавався більше серйозним.

- Але ж зізнайся, дівчата западають на таких. Нікому не потрібні тихоні.

- Не потрібні тихоні, але і вічні вискочки також ні. Все в міру.

Хлопець посміхнувся кивнувши головою. Раптом його рука відпустила мою і я запитально здійняла брови. Ця пісня ще не закінчилася. Він що, кидає мене? Хлопець відсторонився і я не встигла що небудь спитати як мене обернули і я вже опинилася в інших руках. Погляд впав на таку ж квітку, як і на моїй сукні. Я ледь стримала посмішку. Підняла погляд і побачила Макса. Здивувалася від усвідомлення, що уже не стою мов укопана а рухаюся по колу.

- І що це було?-спитала я його.

Хлопець знизив плечима.

- Нічого не було. Я другий дружба, ти дружка. Танець - це начебто нічого дивного.

Я хмикнула

- Мене запросив Стас. А зараз я танцюю з тобою. А це дивно.

Хлопець опустив свій погляд до моїх очей. Серце на хвилину завмерло. Тільки щоб все не закінчилося як і на аукціоні. 

- Якщо б я запросив, ти ж відмовила б. 

Я закотила очі.

- Який ти очевидний. Спочатку навіть слова не почуєш від нього а тоді провертаєш авантюру.Для чого? Просто щоб потанцювати? Думаю, тут є багато не заміжніх дівчат для такої місії.

Гаразд. Я не хотіла сваритися із ним. Не сьогодні. Не зараз. Взагалі ніколи. Але слова не горобець. Вилетіли а назад я неповеру.

- Тоді я піду.

Він вже хотів відпустити мою руку але я стиснула її. На його обличчі з'явилася  посмішка. 

- Ти мене не відпускаєш, як прикро.

- Так. Не вистачало мені ще розмов до кінця вечора. Що від мене два хлопці втекли? Ні, дякую. Але я впевнена що ти б не пішов. 

Я посміхнулася примруживши очі. Він важко видихнув.

- Я такий очевидний?

Музика закінчилася і я перша відсторонилася від нього.

- Ні. Я просто добре тебе знаю.

 Повернулася і побачила Роксолану. Заграла швидка полька і присягаюся, ще б трохи і мої каблуки залишилися б десь під столом. 

Перший танець молодят виявився таким ще чудовим, тільки от Яна ледь об вогні сукню не підпалила через що ми іще посміялися за столом. 

Прийшов час конкурсів, Яна з Артемом вирішили взяти участь. Потрібно шість пар. Незабаром на підвищені з'явилися іще дві пари. Віктор з Боженою стали як четвертими.

- Наші дружки сьогодні надто тихі. Думаю, якщо наречена взяла участь то і їхня місце також тут. -сказав у мікрофон ведучий.  

Роксолана разом із Дейвом піднялися, тому мені нічого не залишилося як зробити те саме. А ось Макс не сильно спішив. Я пройшла повз нього і він миттю опинився поруч.

- Я тут ні до чого.- сказав він наче безневинна мишка.

Правила виявилися достатньо простими. Три раунди, в кого буде найбільше балів той і переможець. 

- Отже, наші хлопці справжні козаки. А козаки які повинні бути?

Ведучий задав питання і всі почали вигукати рандомні відповіді. 

- Ну так панове, красиві приймається. Розумні...слухайте всі ми трошки дурні. А ось сильні. Це правда. Потрібно мати чимало сили щоб носити своїх дівчат на руках. Тому, перший раунд це випробування сили. І в ньому беруть участь хлопці. Хто відіжметься найбільшу кількість разів із навантаженням, той виграє. 

- А навантаження яке?- кинув Віктор коли всі вже хотіли починати.

- Ось маєте, доказ слів про розум. Думаю, дівчат потрібно носити як на руках, так і на спині. Тому, ваші дюльмовочки і є чудовим вантажем.

Мої очі округлиличямі я глянула на Макса.

- Можливо не треба? Я важка, а ти...

- Боїшся? - спитав він з посмішкою

Я хмикнула.

- Ні.

І це була чиста брехня в очі. Звичайно ж, я боялася.

- Ти важиш не більше як половина моєї ваги. Не мало б бути проблем. А якщо і будуть, думаю я буду ради іще раз побачити тебе біля мого ліжка. 

Я закотила очі. Я нещодавно думала що він серйозний? Забудьте. Сьогодні поруч зі мною колишній шибеник