Розділ 22

Каміла

Я приїхала додому у п’ятницю вранці. У університеті проблем з від прошенням не було. 

У батьків не виникло питань, адже запрошення прийшли всій сім’ї. Після сніданку я одразу ж поїхала до будинку мера. Яна, на диво, бісила уже набагато менше ніж перед цим. Можливо тому, що я вже не пришивала до неї статус «дівчина Макса».

- Каміла, ми якраз на тебе чекали. - сказала вона мило посміхаючись.

Друга дружка - шкільна подруга Яни Роксолана. Я дивувалася, адже між нами надто скоро склалися дружні відносини. І зараз ми уже сидимо в одному з салонів. Два відділи -  чоловічих костюмів та весільними сукнями. Ясно, що ми не обирали піджаки. Білі сукні, від яких уже все здавалося світлим висіли на вішаках. Консультантка одразу ж почала допомагати з вибором.

Пройшло три години, і ми зрозуміли що всі приміряні сукні це не те. Вони були пишними, з великою кількістю стразів або ж діамантів. Яна хотіла щось набагато простіше, чим не задовольняла свій статус доньки мера міста. Все ж, коли дівчина, обурена не розумінням консультантки котра допомагала, ледь не послала її куди подальше та залишила нас.

- Яна, можливо поїдемо в інший салон? - запропонувала Роксолана.

- Нам просто варто знайти щось по смаку а не біркою. - сказала я знизивши плечима.

- Точно. - підтвердила Яна посміхнувшись до мене. 

Телефон Яни задзвонив і вона вийняла його із задньої кишені джинсів.

- Слухаю Артем.

Яна відійшла трохи дальше через що я не чула розмови. Натомість ми з Роксоланою ішли повз всі ці білі сукні роздивляючись їх.

- Ти також вже одружена? - спитала я Роксолану.

Дівчина посміхнулася до мене.

- Не зовсім. Тільки посватана. Весілля ще не було.

Я відхилила одну з суконь уважно розглядаючи її.

- Думаю, Яні сподобається. - сказала Роксолана стаючи позаду мене.

Невдовзі наша наречена повернулася і приміряла сукню, на котру я і звернула увагу. Вона широко посміхалася і дивилася на мене.

- Каміла, в тебе око мов алмаз. Вона ідеальна.

- Тобі подобається? - спитала я.

- Дуже.

Дівчина повернулася до дзеркала а я посміхнулася. Роксолана ж пройшлася рядом суконь.

- А можна мені приміряти цю? - спитала дівчина вказуючи на одну з суконь.

- Звичайно ж. - посміхнулася вже інша консультантка.

Незабаром біля Яни стояла Роксолана. Ми про щось розмовляли втрьох доки вони крутилися перед дзеркалом.

- Що на рахунок тебе? - раптом спитала Яна.

Я запитально здійняла брову.

- А що я?

- Тобі не сподобалася жодна сукня?

Я ледь не розсміялася.

- Ви майбутні наречені. В тебе за декілька днів весілля. А в мене навіть хлопця немає. Навіщо мені вподобувати якусь сукню?

Дівчина спохмурніла.

- Каміла, один раз живемо. І до того ж на тебе порча не спуститься якщо ти декілька хвилин порадієш своєму відображенню у дзеркалі. - сказала вона.

Я краєм ока глянула на ряд суконь. Ну, збрешу якщо скажу що жодна не сподобалася.

- Думаєш? - спитала я посміхаючись.

- Іди міряй. - сказала Роксолана посміхаючись.

Коли я повернулася до них у розкішній сукні то дівчата вже встигли свої зняти. Я повернулася до дзеркала. На обличчі зявилася посмішка. Довгий шлейф внизу із стразами, корсетом і підходе по розміру декольте…я просто закохалася.

- Заміж треба тебе видавати. - сказала Яна стаючи позаду.

Я посміхнулася їй у відображенні. Я покрутилася в цій сукні.

- Ви іще не вибрали? - почули ми голос Артема і я повернулася до входу.

- Вау. Каміла…

Позаду Артема зявився Макс і ще якийсь хлопець. Всі втупилися в мене від чого щоки спалахнули.

- Макс, що скажеш? - спитала Яна дивлячись на хлопця.

Він хвилину мовчав а мої долоні змокріли.

- Сукня як сукня. - сказав він прочистивши горло.

- А що ти іще міг сказати. Костюм як костюм. Сукня як сукня. - засміявся невідомий для мене хлопець.

-  Я піду переодягнуся. - сказала я до Роксолани.

Коли повернулася то Яна з Артемом про щось іще говорили. Консультантка пакувала вибраною дівчиною сукню. Макс говорив з Дейвом (я дізналася його ім’я пізніше від Яни) а Роксолана щось гортала в своєму телефоні.

Ми поїхали разом із хлопцями додому до Яни. Де пізніше я з Максом та Роксоланою поїхали геть. Я була рада, що дівчина погодилася на пропозицію підвести її до готелю де вона зупинилася. Я була готова навіть разом із нею вийти але це було б нав’язливо.

- Дякую вам. - сказала дівчина при виході.

Опісля ми залишилися в машині удвох. Цілу дорогу була мовчанка доки я не потягнулася до панелі ввімкнувши музику. Залунала якась іноземна пісня. Макс і оком не повів. Пісня мінялася за піснею а між нами так і залишалася тиша.

Вдома ми були якраз на вечерю. Перед нею я ще встигла вмитися та переодягнутися. Спустившись у низ побачила маму.

- Як пройшов день? - поцікавилася вона.

Я знизила плечима.

- Нормально. Вибирали сукню. Опісля вдома у Яни ще говорили про завтрашній дівич вечір. - сказала я вкидаючи шматок помідору у рот.

- Зараз буде вечеря. - сказала мама дивлячись на мене.

- Де Катя? - поцікавилася я адже не помітила її.

Мама знизила плечима.

- Вона завжди пізно приходить. - пояснила вона.

 Я кинула головою.

- Тобі допомогти?

- Ні. Все майже готово. - мама посміхнулася мені а я відповіла на її посмішку та покрокувала до вітальні де сіла на диван та вийняла телефон.

Kama: Як там універ? Зайнятий?

Andr_an: Якраз притягнув ноги додому. Змучився страшно. Ти як?

Kama: Також тільки приїхала додому. Сукню вибрали. Вже у неділю весілля.

Раптом прийшло повідомлення від Яни

Yanka: Я дуже сильно перепрошую, але можеш поїхати з Максом перевірити дещо. Я б попросила Артема але він і так зайнятий якимись своїми справами.

Kama: Що саме?

Yanka: Весілля відбуватиметься за містом на нашій дачі. Я бояюся, щоб декоратори не закрили клумби і не пошкодили квіти надворі. Я казала про це організаторові але в нього було таке обличчя наче це і не велика проблема.