Розділ 17

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK
 

Каміла

Зацікавленість Макса у Кирилевському, викликала у мене невелику тривогу. Справді, вони ж зараз працюють разом. Що, якщо моєму колишньому щось у голову стукне?  Але я відкинула тривогу. Якби хотів щось втнути, вже б це зробив.

У двері постукали а тоді з’явилася голова Каті.

- Зайнята?

- Ні. Ще пів годинки я вся твоя а тоді треба іти вже одягатися. - сказала я.

Дівчина посміхнулася і зайшовши сіла на ліжко

- Як справи в універі? - спитала вона.

Я знизила плечима.

- Якщо не вважати що всі шепочуться про мене за спиною, то загалом добре.

Телефон на шафці завібрував від повідомлення. Я потягнулася до нього і посміхнулася.

Андріан: Ну що, тебе уже рятувати чи ще не варто?

Каміла: Думаю, за годину це буде потрібно. Зараз поки що ще спокійне життя.

Я відставила телефон а Катя примружила очі.

- Невже навіть хлопця знайшла? - спитала вона.

- Ні. Ти що. Ми друзі. Просто друзі.

- Ти знала, що дружби між хлопцем і дівчиною не буває?

Я посміхнулася їй.

- А ти знаєш що це невмираючий стереотип? Ні. Андріан просто друг.

- Угу. Друг. Яна так само про Артема казала. І ось. Вже одружуватися планують.

Мої очі вилетіли з орбіт.

- Ти жартуєш. Не зарано?

Сестра знизила плечима.

- Він зробив їй пропозицію, вона погодилася. Мер хотів видати її за іншого. Думаю, це і дало поштовх Артему. Наскільки мені відомо, вони зустрічаються від моменту в кіно.

Я шоковано підняла брови. Скільки всього мені іще невідомо?

- А що на рахунок тебе? - спитала я Катю і вперше помітила як вона почала ніяковіти.

- Я? Що я? - спитала вона наче ні в чому не бувало.

- Не кажи що у тебе немає хлопця. Красива, розумна дівчина не може не приваблювати хлопців. - сказала я.

- Ну…можливо є один. Але, він мені не подобається. - сказала вона а я посміхнулася сама до себе.

Не думала, що колись буду сидіти і говорити з зведеною сестрою про хлопців. Це точно дивно.

Вже через годину я стояла перед великим дзеркалом у своїй кімнаті та розглядала смарагдову сукню. Атласна тканина легко облягає всі вигини тіла. Вирізи по боках на талії додає якоїсь родзинки а відсутність декольте, замість нього тканина тягнеться до самої шиї котру обвиває наче гольф, змогу не змерзнути що стало тепер моєю головною проблемою.

Андріан довго вибирав сукню. Мені насправді була важлива думка хлопця про наряд. І як правило я показувала йому пишні плаття з об’ємними низами. Але, коли він помітив цю сукню на вішаку, то не помилився. Чому завжди має бути щось розкішне? Ця сукня нехай і не об’ємна, але позначку «елегантна» задовольняє.

Волосся я зібрала у легку гульку, а передні пасма вийняла. Вперше за весь час моя рука потяглася до червоної помади. Стрілки, чорні брови та легкий макіяж доповнили напрочуд непоганий образ.

Взувши туфлі на шпильці такого ж кольору як і сукня, я забрала свою сумочку чорного кольору і вкинувши туди телефон вийшла з кімнати.  Спустившись на низ одразу зустрілася з Катею. На ній була довга блакитна сукня.

- Вау. Тобі точно іде цей колір. Ти неймовірна. - сказала дівчина оглядаючи мене.

Я посміхнулася їй у відповідь. Невдовзі на низ спустилася мама з Георгієм та Денисом. У свої шість брат був уже надто привабливим. Напевно, в мами буде не одна надокучлива невістка.

- Макс щось довго. - сказала Катя дивлячись на годинник недалеко від нас на стіні.

- Нічого не довго. Я вже тут. - почули ми голос позаду.

Чорний костюм з білою сорочкою. Дивно бачити Макса не у чорній а білій. Макс і Георгій пішли до гаражу по машини, а ми ж залишилися на вулиці. Я пожаліла що не додумалася взяти біле пальто.

- Каміла і Катя. Ви сідайте з Максом а Ліда з Денисом до мене. - сказав Георгій під’їхавши.

- А можна мені з Максом? - спитав Денис.

- Якщо хочеш. - сказала Лідія а брав переможно посміхнувся.

Ми всі троє сіли до машини Макса. І вийшло надто дивно, бо я опинилася спереду прямо біля водія.

- Денис, як твоя школа? - спитав Макс брата коли ми вирушили.

Попри вік, брат уже навчався у першому класі. У садку сказали, що немає сенсу чекати іще один рік.

- Нормально. - відповів брат.

- Сподіваюся проблем з Уляною у тебе вже немає.

Брат ззаду принишк а Катя засміялася.

- Що я пропустила? - спитала я дівчини.

- В четвер, батька викликали до школи. Вихователька попросила, щоб Денис якось легше виражав своє захоплення дівчиною. Бо скоро в бідної або волосся не залишиться, або ж весь одяг буде порваним.

Я посміхнулася.

- Не завжди увагу дівчини можна привернути смикаючи за волосся. - сказала я.

- Вам легко казати. Вона на мене і оком одним не дивиться. А так то точно думає про мене. - сказав він.

- Ти спробуй іншим методом. Подаруй щось. Наприклад. - сказала Катя.

Як ви зрозуміли, вся наступна дорога і розмова стосувалася порад молодшому братові у його не щасливому коханні.

Коли ж машина попереду зупинилася ми всі вийшли. Я здивувалася, коли Макс простягнув мені руку котру я прийняла. Чомусь, мені здалося що він уже надто близький до мене.

Ми всі зайшли у велику залу де проводився аукціон. Мій телефон у сумці завібрував, коли прийшло повідомлення від Андріана. Я посміхнулася. Відписавши йому, я повернулася до бурхливого натовпу.