Розділ 7

Зараз ми були в кабінеті Михайла. Він простягнув стакан води Георгію. Так, як Макс тільки отямився було ясно що хвилювати його не можна. Тому, скориставшись хитрощами Михайло вколов до його крапельниці заспокійливе,  через яке він заснув. Ясно, що це було зовсім не найкраще рішення. Але…це було єдине рішення в даний момент.

- Я…я не знаю що зараз мені робити. – сказав Георгій сидячи навпроти Михайла.

- Тобто? – здивувався лікар.

- Я паскудний батько. Напевно, гіршого і не знайти.

- Ви йшли наперекір всій лікарні. Боролися за життя свого сина і кажете після цього що ви найгірший батько? Було б так, то Максим вже б більше ніж пів року лежав би у труні.

Георгій заперечливо похитав головою.

- Але він же цього не знає. Він пам’ятає мене таким, яким я був до цього всього. Ви навіть не уявляєте наскільки я зараз просто боюся підійти до нього.

- Ніколи не пізно виправити свої помилки.

- Боюся, в моєму випадки помилки надто великі. – сказав Георгій важко видихаючи.

- Можливо я зможу щось вам порадити? В мене як і у вас є діти. Два сини і одна донька. Думаю, чимось я вам та й поможу. А якщо і ні то ви хоча б виговоритеся…

Георгій, здається на хвилину задумався а тоді…почав свою довгу розмову.

- Максим насправді не мій рідний син, а мого ненависного братика. Саме він і був викрав його з Камілою, навіть не знаючи що катує власного сина. Я ж ненавидів його з самого дитинства. Батьки завжди ставили його вище за мене. Наслідник компанії, відмінник у школі, красень…а я наче просто в другому сорті. А потім одної ночі виявилося, що він вбив людину. Це відбулося після його одруження. Зразкового брата почадили за грати на двадцять п’ять років. Але, схоже на три роки його відпустили скоріше.  Я взяв його дружину на себе. Допомагав їй, вона зізналася що вагітна від мого брата. Батьки померли одразу ж після її родів. Не могли натішитися первістком старшого, хай і вбивці але і сина. Я очолив фірму, тоді вже був одружений із Настею. Дружина брата одного дня призналася, що має рак. А через рік померла. Я не хотів Макса. Дивлячись на нього я просто бачив Влада і зараз…зараз я розумію наскільки дурним був всі ці роки і нічим не кращий за своїх батьків котрі ставили старшого брата на перше місце. Я хотів віддати Макса до дитячого будинку але дружина надто сильно прив’язалася до нього за три дні, доки організовувалися похорони. Я кохав її, і так Макс залишився хоча…я так ніколи і не  відносився до нього як до сина чи просто  рідної людини. Ну а потім народилася донька, я їх поділив. А з роками все більше ненавидів Макса. Він пам’ятає мене як батька котрий постійно за все вичитує, сварить і котрому він потрібний виключно як наслідник фірми. Бо так і було…

У кімнаті повисла тиша. На хвилину а тоді Георгій продовжив

- День, котрий він пам’ятає останнім. Настя померла щойно він приїхав додому. У неї була астма і…мені Катя розповідала що він винив себе у її смерті, через те що приїхав на хвилину пізніше і через те що не встиг вчасно знайти той флакончик. Але попри це я нічого не змінив. Я…мені зараз настільки шкода, що я тоді з ним не поговорив про це. Я знав що вони з Катею говорять, але я…я навіть уваги на нього не звертав. Хоча мав би якось підтримати. Але…я був просто тупим егоїстом котрий зарився у офіс. Ми з Настею планували розлучитися, але не встигли. Через тиждень я сказав Максу і Каті що одружуюся вдруге. Той погляд…Макс тоді остаточно мене зненавидів. Я був, і залишуся для нього тим кого він ненавидітиме. Завжди. Цього напевно вже не змінити…

- Чому ж? Думаю, якщо ви просто покажете йому що міняєтеся то він потягнеться до вас. Зрозумійте, діти вони…їм потрібна любов батьків. Завжди. І навіть якщо можливо якщо вони не показують цього. Зображають  наче їм все одно на вас та це не міняє сенсу.  Так, одного дня він може згадати все що відбулося після моменту котрий викарбувався в його пам’яті.  Але хай він перед тим побачить, що ви змінилися.  Що ви вже не той батько, котрий в його пам’яті ненавидить і тільки сварить. Відкрийтеся йому, і він відкриється вам.

- А з Настею що робити? Він не пам’ятає що вона померла а це буде, здається. Надто великим шоком…

- Буде. Але в нього з’явиться батько. І можливо він допоможе впоратися з цією втратою, тоді йому буде хай трохи але легше.  

Георгій кивнув головою. Я ж сиділа весь час мов мишка, слухаючи їхню розмову. З неї я зрозуміла тільки одне. Зараз, Георгій не вважає Макса людиною котру ненавидить все життя. Він вважає його сином.