Розділ 6

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Мама з Катею поїхали додому. Мене ж  Георгію не вдалося вмовити і я залишилася тут. Так, я буваю занадто впертою в певних ситуаціях. Зараз, сидячи в палаті на дивані в куті і дивлячись на Макса мені здавалося, що відтінок його шкіри та мій жовтий светр ідентичні.  Надворі вже почало темнітися.  Я повернула голову до вікна позаду мене. По вулицях почали горіти вогники ліхтарів.  Як Макс сприйме мою присутність коли прокинеться? Вдаватиме, наче нічого не було?Ігноруватиме?Можливо скаже що не хоче бачити…Але зараз мене це не цікавить. Якою б не була його поведінка, я розуміла що це не буде щось добре. І…я знаю що не заслуговую більше на його хороше ставлення до себе. Якби я могла, то сама б із собою після такої брехні не розмовляла б. Зараз для мене головне щоб він отямився. І щоб я встигла хоча б на декілька секунд почути його голос. А потім…потім хай буде те, на що я справді заслуговую.

- Я по каву піду. Тобі щось принести? – спитав Георгій піднімаючись.

- Ні. Дякую. – відповіла я.

- Знала б Ліда, що ти нічого ще не їла. Дістали б двоє прочухана. Я все одно щось куплю.

Я посміхнулася на його слова. З однієї сторони мене почало гризти почуття провини. Чоловік відноситься до мене з турботою. А особливо після викрадення. Возить в клініку, не пропускаючи жодного візиту. Турбується і…чимось він почав нагадувати мені мого батька. Батька котрий був. І…мені почало ставати млосно. Я ніколи не віддячу йому. Ніколи не зможу назвати його не на ім’я. В мене був тільки один батько, і після його смерті я поклялася що ніхто не замінить мені його. І не те, щоб я вважала що Георгій замінив мені його. Просто…для мене він просто Георгій. Чоловік моєї матері і батько мого брата. Ось і все. Напевно, я занадто глибоко залізла в свої дімки.

 Чоловік вже вийшов а я повернула погляд  до вікна. Сьогодні знову було напрочуд  тепло, про що я дізналася від одягу людей за вікном. А були це переважно майки та шорти або ж легкі сукні. Думаю, якби я вийшла в своєму светрі, хоча він уже і не був таким теплим як худі, та на мене все одно дивилися б як на дурненьку. Хто ж буде ходити в жару +29 у светрі. Хоча, напевно я почала відновлюватися бо худі вже здавалося мені занадто теплим чого не було декілька днів назад.

Я здригнулася коли почула важкий видих і повернула голову до Макса. Серце пришвидшило свій темп. Хлопець почав крутити головою. Я піднялася і швидко підійшла до ліжка. Здається, тривала ціла вічність перш ніж вії почали ледь помітно тремтіти а потім очі почали повільно розплющуватися. Я посміхнулася і швидко підійшла до дверей, відчинивши їх, чим ледь не збила Георгія котрий якраз дійшов до дверей.

- Покличте лікаря. – сказала я

Напевно, чоловік зрозумів ситуацію, бо без лишніх запитань розвернувся та  пішов швидким кроком у сторону кабінету Михайла. Пощастило, що він сьогодні був черговим. Я повернулася назад  до ліжка і побачила як Макс уже тер свої очі однією рукою. Всередині мене наче все закружляло в танці а на обличчі заграла посмішка. Це точно найкращий сон, який міг бути в моєму житті за останні місяці…

Михайло зайшов до палати а за ним Георгій. Моє серце зараз просто вилітало з грудей. Лікар став навпроти ліжка.

- Доброго ранку, Максим, - сказав він. – Голова крутиться?

- Трохи…Чого тут так темно? – почувши цей голос я, як маленька дитина ледь не почала скакати.

- Світло здасться надто різким зараз. – сказав Георгій.

Він почав проводити огляд а я раділа від кожного слова Макса. Його голос був злегка хрипким, але це тільки додавало йому привабливості. Я ж ловила кожну хвилину та емоцію, до поки це можливо і він здається не помітив мене. Коли лікар закінчив свій огляд, то з посмішкою подивився на Георгія котрий стояв біля мене.

- Майже як нова копійка. – сказав він.

А тоді повернув голову назад до Макса і почав записувати щось в медичній карті.

Здається, чоловік біля мене радів не менше. Але я відчувала його напруженість. Напевно, все через те, що він розповів при останніх поглядах на Макса. І дійсно, я нервувала не менше. Георгій ступив невпевнений крок, Макс глянув на нього але нічого не сказав. Хоча, по тому як він напружився я зрозуміла що все ж він напевно злий.

- Що я тут взагалі роблю? – раптом спитав Макс.

- Ти впав зі скелі  у воду. Були серйозні пошкодження через які ти 9 місяців провів у комі. Якщо чесно, то вчора при огляді я думав, що ти вже мертвий. Але зараз, як бачиш я зрозумів що це не так. Я радий що після всього ти залишився з нами. – сказав Михайло дивлячись на Макса.

- Що ви маєте на увазі під словом «всього» і де мама? Якщо все дійсно так, як ви сказали, я впевнений що вона була б зі мною. А її тут немає. – сказав Макс уважно дивлячись на лікаря.

Той надто довго мовчав. Макс почав підніматися на лікті, але лікар миттю зупинив його. Та й я помітила як Макс мимоволі скривився. Напевно, це було для нього занадто боляче.

- Де. Моя. Мама. - повторив він і я відчула нотку обуреності в його голосі. В кімнаті знову запала тиша. – І хто – ти?

Він різко повернув свій погляд  до мене. Він…він не пам’ятає мене? На мої очі навернулися сльози. Георгій дивився на лікаря з нерозумінням але я вже зрозуміла. Макс…не пам’ятає певного періоду.

- Що…що ти пам’ятаєш останнє?

Макс наморщив чоло а тоді сказав.

- Батько. Він казав мені щось про правила водіння і штрафи котрі йому прийшли. – сказав він дивлячись на батька а Георгій зблід.

- Це…це було минулого серпня. Перед тим як…- він різко замовк.

- Як що?- Макс вимогливо дивився на нього але Георгій мовчки дивився кудись в сторону.

Схоже, Макс почав надто нервувати бо апарат почав пищати, сповіщаючи що пульс почав підніматися.

- Спокійно. Тобі треба просто відпочити. А мама…думаю вона скоро приїде. Зараз вечір. Напевно батько відправив її додому, щоб вона не змучилася тут. Головне, спокійно. – почав заспокоювати Михайло.