Розділ перший

                              „ В лісі ”
 Ніч. Під тусклим світлом місяця ледь, ледь виднілися дахи будинків. Навколо нікого й здавалося, що час зупинився. Ніхто нікуди не спішить, немає більш того балагану, який часто відбувається в день.      
Десь далеко в темряві пробивалося світло від міста закриваючи собою всю красу темного неба. Навіть в час відпочинку міські жителі не дотримуються її правил.
Раз від разу на дорогах появляються автомобілі й своїм шумом заглушують те неважливе, але й в одночас таємне життя під покровом ночі.
Десь в глибині темряви чулися чужі кроки. Під чорним плащем, який зливався з місцевістю, але виднілася під світлом ліхтарів,  силует обережно проходив під стінами будинків ніби боявся когось розбудити своєю ходою.  Він зупинився біля маленького будинку й сів на поріг щоб перевести дух. Під плащем щось за рухалося й заплакало, чоловік обережно відгорнув його й погладив немовля по голівці.
– Тихо, тихо. – Старався за колихати  малечу, – Ми ж не хочемо всіх розбудити.
Немовля в гамувавлося, подивилась великими очима на чоловіка ніби заглядала йому в душу. Той усміхнувся і поцілував її в лоб.
– Скоро все скінчиться і в тебе буде сім'я. Потерпи ще трохи. – Тихо примовляв й за колихував малечу.
Ніч повільно покидала місто, а з-за горизонту проривалося сонячне проміння. В будинку біля якого сидів чоловік з немовлям почулися кроки, він встав і двері відкрилися. В них появилась жінка вона довго дивилася на незнайомця й без жодних слів перейняла дитину з його рук. Після того чоловік ще раз подивився на своє чадо й зник в тумані, який повільно лягав на землю…

Рейчел проснулась від чийогось глухого крику. Сонце вже показувало свої проміння й світило дівчині прямо в очі, вона прижмурилася й скінула з себе вологу від роси накидку, бистро розв'язала шнурок яким була прив'язана до стовбура дерева, щоб не злетіти з гілки, подивившись в низ вона помітила юнака який прикривав дівчину своїм тілом, махаючи палицею перед звіром.
–„ Найшли де кричати. Не могли інше місце найти?”– Нахмурила брови й бистро заліза з дерева. Заховавшись в кущах неподалік, вона на цілила стрілу на хижака. –„ А би тільки попасти.”– Прижмурила одне око й вистрілила. Стріла видала щось на подобі свисту і попала, тому прямо в ліве око. Звір замертво  в пав на вологу траву не видавши ні звуку. 
Юнак все ще тримтячими руками тримав палицю перед собою, а його подруга вийшла в перед щоб краще подивитись на звіра. Він був похожий на вовка, але більших розмірів, його шерсть було ніби колючки їжака, а з пащі виднілася гострі ікла.
 Недовго думаючи Рейчел вийшла з кущів і увага ппри була вже спрямована на дівчину. З-під капюшона куртки виднілися прядки каштанового волосся, на лобі від світла виблискував червоний кристал, якій дуже виділявся, за спиною виглядав колчан з стрілами, а в руці саморобний лук. Чорні спортивні штани і кросівки в деяких місцях були  брудними, а лице дівчини на якому висіла маска, в затінку дерев здавалося блідним і суворим. Раптом в її сторону полетіла палиця й чуть не прибила дівчину, та встигла відхилитися й трохи налякано від неочікувано повороту дивилась в слід пари. 
– „ Ото дожилася!? Ти їх спасаєш, а вони в тебе кидають чим попало. Що за народ пішов?”– Всеще дивилась в слід пари.

Хлопець схопив подругу за руку і побіг з нею в глиб лісу. Дівчина зупинилася й потягла хлопця за рукав, що то леде не впав.
– Брате ти що робиш? – Почала кричати на юнака. – Вона нам життя спасла, а ти в неї кидаєшся. 
Юнак схопив сестру за плечі й подивився їй у вічі. – Ліза вона "Тіннь"! Ти що не замітала цього? – Його очі були наповнені страхом.
Ліза вдарила брата по щоці, щоб привести хлопця до тями. – Ну ти й телепень.– Склала руки в боки, – немає різниці хто вона. Вона нам життя спасла повторюю ще раз… і як ми тепер з відси виберемося?

Тим часом Рейчел повернулася до дерева на якому сиділа й дістала з під кучі гілля і листя рудзака й мішок, накинула обидва на спину і тут її наче просвітило. 
– „ Це ж ті двоє дітей які пропали безвісти.”
Дівчина скосила з місця й побігла по сліду.
– „ Надіюсь вони не надто далеко ввідійшли.”

Сонце було вже майже в зеніті і це означало тільки одне - час обіду. Голодні хижаки блукали між деревами у пошуках здобичі, кожен звук який доносився з глибини лісу лякав птахів і травоїдних. 
Ліза з братом встигли добратися до великого дуба з дірою в стовбурі. Дівчина силоміць заставила брата залізти в розщелину оскільки той неохоче слухав сестру. 
– З яких пір я повинен туди лізти? – Впирався руками в кору стовбура, що та від ломалася й він залетів в діру.
– Да якою цеглою тебе вдарили?
– Ніхто мене не бив. Це тебе якась муха вкусила! 
– Ага. По імені Макс. – Залізла в середину й прикрила прохід гіллям. 
– А… – не встиг хлопець щось вимовити, як Ліза прикрила рукою його рот і на мигаг показала що хтось наближається.
Хлопець затих, в моменті очікування і напраження, двоє вдивлялися в розщелину між гіллям через які ледь ледь пробивалося світло. Раптом почулися чиїсь кроки. Хтось помалу але впевнено направлявся в їхню сторону.                           – Да ладно. Вилазьте вже, я ж знаю що ви там сидите.

Діти не спішили виходити зі своєї схованки, а тільки переглянулися. Голос же більше не наближався і кроки стихли, тільки почувся глухий звук, як ніби хтось сів. І тут Ліза наблизилася до щілини блище, щоб розгледіти незнайомця. Було видно тільки чиюсь спину й колчан з стрілами.
– Це мабуть та дівчина в яку ти палку кинув.– Пошепки пояснила для брата.
Макс також підсунувся блище.                     
– Ти довго тут ще сидіти збираєшся? – Вирвалося з вуст хлопця.
– Поки ви не вилізите.– Голос дав відповідь на запитання й знову затих.
Макс повернув голову до сестри. – Вона точно щось задумала.
– Ах да. – Продовжила. – Скоро в лісі розпочнеться полювання, якщо хочете жити то прийдеться вилазити. – Повернула голову в сторону дерева й стала з місця. 
– Нам і тут добре.– Вигукнув з розщелини.
–Ваші батьки попросили вас знайти. І да. Хованка у вас непогана, але, якщо хочете жити…– повторила, – і вибратися з лісу то ідемо зі мною. 

Недовго думаючи Ліза почала вилазити зі схованки.
–Ти що робиш? – Схопив дівчину за руку.
– Збираюся вилазити. 
–Ні-іі! Неможна!
– Що неможна? Я не хочу стати чиїмось обідом. І якщо ти слухав то її наші батьки прислали. – Забрала руку й вилетіла з дерева.
Рейчел стояла над дівчиною, її байдужий холодний погляд змінився й вона усміхнулася, потім подивилась на хлопця.
– А ти…?
Той невдоволено відвів погляд, помалу вийшов із діри в дубі. Раптом Макс кинувся в сторону Рейчел й повалив ту на землю.
– Що ти робиш? – Ліза кинулися до брата щоб відштовхнути його. – Ти здурів?
– Вона точно щось задумала. Кажу ж тобі. Наші ніколи б не попросили б "Тіннь" нас шукати. – Продовжував тримати дівчина на землі в надії бистро підвестися й втекти.

Галас привабив до себе хижаків й вони з усіх сторін почали бігти на шум. Почувся трискіт від сухого гілля і гарчання. 
Рейчел скосила з землі незважаючи на вантаж, схопила підлітків й чим сили побігла в перед. Вона вибігла з лісу на галявину й сховалася серед розвалин, які раніше були містом. 
– Залазьте – підняла бетону плиту.– Бистро!!
Підлітки без вагань застрибнули в діру в землі, яка по вигляду нагадувала погріб, всеодно небуло куди діватися. По переду  зелений степ без усякого дерева, і розвалини між якими не заховаєшся, а ззаду наздоганяли якісь невідомі істоти, дей помирати не хотілося.