РОЗДІЛ 12 - ОБРАНА

Я здивовано дивилася на обох чоловіків і наче риба відкривала рота, проте нічого не могла сказати.

Темрява з’явилася з Нього? Вони збожеволіли? Таке казати мені. Чи це я з’їхала з глузду? І чується мені вже щось не те? Світ дивини продовжує мене бентежити та шокувати. І Я? маю боротися з тим, що Він породив і наслав на нас? Це як розуміти? А сам Він що робитиме в цей час? Спостерігатиме як руйнуються наші життя?

Мабуть, всі думки та питання, що промайнули у мене в голові сталі відомі Тлумачеві, бо він поклав свою теплу долоню мені на чоло зі словами:

– Маю тобі ще дещо сказати, Світлоока.

Приємне заспокоєння розлилося по тілу. Мене відпустило. Та чи надовго?
– Скажіть, пане. Все кажіть, я маю знати. Інакше проти чого ж мені боротися? – я притисла руки до грудей.

– Добре, – зітхнув, – Я розкажу. А чи ти осягнеш цю інформацію? – він замислився, – проте сказати мушу, – і почав:

– Великий засмутився, що люди творять таке вбивче зло і від цього смутку, і від злості на свої Творіння відлетів від Нього перший шматок темряви. Полетів по Всесвіту. Осів десь в одному місці й принишк, чекаючи на підмогу. Отримуючи підживлення ця чорнота звичайно розвивається, росте, та нарощує міць. І вже згодом із маленького шматка може перетворитися на в’язку, слизову всеосяжну масу.   

– Зачекайте, Він може злитися та ображатися? – здивувалася я.

– Великий береже зазвичай у собі емоції, не пускає їх назовні, – роз’яснив Тлумач, – то вони й не розвиваються, сидять собі тишком-нишком в Ньому, мовчать. Проте Він теж може зажуритися і від тієї журби може статися лихе – значний сплеск темряви. А уяви, якщо таких викидів буде багато, – він помовчав, але все і так зрозуміло, – це призводитиме раз за разом до її скупчення.  

– То виходить, – роздумувала я, – Він дуже сильно засмутився лишень одного разу? Чи таких випадків було багато, пане?

Обидва наставники переглянулися. Наче вагаючись, чи можна мені говорити цю інформацію, чи ще зарано і я не готова сприймати її. Впевненість, що треба сказати переважила вагання, ми як раз зійшли з хмаринки й сіли в травичку, і Тлумач продовжив: 

– У Великого була Дружина – Обрана. Вона була дуже гарна, квітуча, пахуча. Створіння Любові та Добра. Це була Гармонія у чистому своєму прояві. Гармонія всього у всьому.    

– І що з нею сталося? – я округлила очі від здивування: «дружина, в Нього є дружина виявляється».    

– Вона почала зникати. Після того першого вбивства на Землі її неначе стали забирати якісь інші Сили. Не одразу, поступово. Вона наче танула потроху з кожним днем, з кожною миттю свого існування.

– А Великий? – я навіть підстрибнула на стільці-квіточці й трохи не впала, проте листочки мене притримали. – Він міг їй допомогти? Врятувати? Чимось зарадити?  

– Ні! На жаль ні, – тихо мовив пан Тлумач. – Він переживав так само як і вона. Намагався віддати їй свої Сили, щоб підтримати й продовжити її існування. Але це не допомагало. Вона танула і … ніби, – він підбирав слово, – помирала, так тобі буде простіше зрозуміти.       

– Чого так? – дивувалася я. – Як таке можливо тут нагорі?

– Незрозуміло, – гірко мовив Набувач. – Вони обидвоє не знаходили цьому пояснення. Вони хотіли ще народити діточок, проте не встигли, бо вона зовсім розтанула.

– Подейкують, що були втручання з інших Галактик, – зауважив пан Набувач. – Ми ж тут не єдині. Нас багато і хтозна, – чоловік розвів руками, – які там, – він зробив загадковий жест пальцями, – настрої та сподівання.

– Можливо, хтось вподобав її – Обрану собі, – кинув здогад Тлумач, – і таким чином висмоктав її звідси та засмоктав до свого Світу. А Він не відстежив цього. І вони навіть удвох з Великим нічого не змогли вдіяти, активізувавши всі свої сили. Ніяк не змогли протистояти цьому та хоч би як зарадити.

– Але ж Великий всемогутній! – вигукнула я, і квіточка на яку я спиралася злякалася і закрилася, а я впала. – Хіба Він не панує над усіма Світами? – я потерла стегно.  

– Панує, Світлоока! Ти маєш рацію, – він допоміг мені знову сісти. – Проте оця подія на підконтрольній Йому Планеті трохи послабила Його, розумієш? Ох як все це складно, дитино. У людей є право вибору, цим наділив Він їх, тому Йому не завжди вдається контролювати все і всіх. То вже їх вибір, як жити та що робити на цій Землі. Розумієш? Забагато зла стали коїти люди. І подейкують, що саме це й стало причиною того, що ‘втручанці’ проникли до нашого Світу і змогли, так би мовити, влучно пробити захисний шар Обраної.   

 – А темрява-то тут до чого? – дивувалася я і не могла скласти два плюс два. –  Я не розумію, – шепотіла.

 – Так ось, – продовжив Тлумач, – ти слухай далі та не перебивай! – Саме в останні миті перебування Обраної у цій Галактиці Великий був дуже розлючений і зарікся знищити все, що вони так довго – тисячоліттями! – він підняв вказівний палець догори, – вибудовували разом. З цією Його клятвою стався потужний виплеск енергії – енергії темряви. Його Сила може бути як караючою, так і нагороджуючою.

– Проте Обрана і помираючи була сповнена Любові, – втрутився Набувач, – і з останніх сил вона наклала закляття, яке мало дати надію Великому. Надію на те, що все налагодиться і буде добре, – мовив він. – Вона дуже переживала, що її чоловік наробить лиха, перебуваючи у своєму гніві. І зруйнує всі їх творіння.

– Що вона зробила, пане? – я схопила його за рукав сорочки.

– Вона подарувала йому Усмішку і сказала, коли він посміхатиметься – з його вуст будуть злітати маленькі Сяйчики й опускатися на Землю, і ці Сяйчики допоможуть подолати ту темряву, яку Він сам спровокував й направив на Планету від своєї Великої скорботи.

– Він дуже сумував за нею? – запитала я зі сльозами на очах і притисла долоні до рота.