РОЗДІЛ 11 - ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЯ ТЕМРЯВА

Ми сиділи на повітряній хмаринці, вона пливла собі повільно понад деревами, то злітала, то линула донизу. Я навіть і не розуміла, що ми летимо. Тільки краєвиди змінювалися навколо та погода. Дивно, але ні дощу, ні снігу, ні спеки, ні холоду, ні сонця, ні вітру я теж не відчувала. Якесь чудне місце все-таки ця Платформа Переходу.  

– Пане Тлумач, то що я маю знати зараз? В мене вже голова йде обертом. Що робити, я й досі до пуття не розумію. Ви все розповідаєте мені про Світло та темряву, але як з нею справлятися не говорите.

– З роками й темрява стала розумнішою, – продовжив пане Тлумач. – Вона набула якості бути невидимою.

– Хіба? – здивувалася я. – Я бачу тінь під деревами, кущами, будівлями врешті решт.

– Ні-і-і, Ясочка наша Світлоока. Ти правильно підмітила – то тіні, а не темрява, а це дві різні речі.

– А хіба не з них народжується темрява?

– На щастя не з них! Ти уяви, щоб було зі Світом, якби із тіней народжувалося б гидюча та бридкуча пітьма. Вона б панувала на Планеті так само як і Світло. А ми цього не можемо допустити.

– І як же її тепер розпізнавати, коли вона невидима?

– Тільки серцем, наше Світло, тільки Серцем і Душею.

– То як? Коли я не вмію.

– Всі. Всі це вміють, наша красуня, того треба тільки навчитися. Все пізнається через навчання і досвід. А ти Обрана. В тебе вже є цей розпізнавач, його треба тільки включити.

– Як? Як мені це зробити, премудрий Тлумач, – нервувала від занепокоєння я. – Невже доведеться йти до Великого?

– Ні! Якщо знадобиться – Він сам прийде до тебе. А поки що ти мусиш робити те, що я тобі підкажу, ті вправи, які я тобі дам, вони допоможуть пробудити твій імпульс. Його треба обов’язково пробудити – бо то є наш порятунок.

«Простіше і бути не могло», – думала я із сарказмом. – «Пробудити імпульс виявилося дуже легко. Його витягає зі сплячки Любов та всеПрощення – всеосяжне, безумовне, велике».

Після виконання багатьох вправ на концентрацію я змогла це робити, потрібно було тільки слати Любов зі свого Серця до Сердець близьких мені людей, потім до всіх жителів міста, потім до країни, далі розширюватися до континентів, перетинати моря, і врешті охопити цією Любов’ю всю Планету і вийти за межі у відкритий Космос до Найвищого. А коли Любов досягне… Ні! Нічого вона не має досягати! Потрібно вміти бачити цю Любов внутрішнім зором, вона не має мати меж у наших людських серцях!

Ці вправи потрібно було робити подумки, а основна робота нас чекала ще попереду – зробити це, так би мовити не подумки, а на яву, в реальності.    

Але такого тренування було замало. Я відчувала.  

– А якщо я не зможу його пробудити та включити? Що тоді? – це питання не давало мені спокою. Поклали на мене якусь місію, от і думай тепер як її реалізувати, щоб всіх і все врятувати.

– От тоді Великий і прийде на Землю, – зітхнув Тлумач.

– Буде руйнування? – злякалася я. 

– Скоріш за все…, – Тлумач витримав паузу, – ні! – Він мене, навіть, трішки заспокоїв. – Буде Трансформування. Велике всеосяжне Трансформування людства і воно у будь-якому випадку неминуче. Проте його точну дату ми не знаємо. Гадаю, що і сам Великий не знає, коли настане цей день і час.  

– Від чого це залежить, пане світлий Розуме? – я звернулася до Набувача.

– Від людей! – він стверджувально похитав головою. – Це залежить від тих, хто живе на Планеті. Від їх думок, вчинків та наповнення Любов’ю – тієї її кількості, яка є в їх серцях.  

– Що вони зробили не так? А точніше, що ми зробили не так? І я? Що я зробила не так? Я ж була і, мабуть, залишаюся однією з них. Чому темрява прийшла на цю Планету?

– Все почалося ще за стародавніх часів, – тяжко зітхнув один із Розумів. – Перший паросток чорноти посадили ще перші люди, яких Великий створив ідеальними, ну, принаймні Він так гадав.  

– А що вони зробили? Або чого вони не зробили? – розкажіть, пане? Я принишкла і боялася пропустити хоч слівце зі сказаного моїми двома вчителями.         

– То вбивство, Світлоока. Жодна людина за задумом Великого не може бути вбитою іншою людиною. Він сам вирішує, коли забрати послану сюди ним Душу і відправити її Тіло до Землі чи до Вогню. Тільки він сам! І ніхто! Чуєш? Ніхто не може це правило порушувати.

– А перші створіння порушили?  

– Так! Порушили. І тоді темрява почала вилізати й харчуватися цими енергіями вбивства, жадоби та болю.  

– Звідки? Звідки вона почала вилізати? Я не розумію звідки вона взагалі взялася? – дивувалася я. 

– З самого Великого, доню, вона почала з’являтися з Нього!