РОЗДІЛ 4.1 - ШКОЛА. ВІКТОР

Після першого уроку мене одразу ж обступили дівчата. Кожної перерви вони в мене щось розпитували, самі розказували, показували, що і де знаходиться. Ось ми стоїмо на другому поверсі у їдальні, де можна поласувати найсмачнішими на всю округу тістечками та найпухкішими булочками від пекарки тітки Зіни.

А ось ми вже перейшли у фоє школи. Я дожовую найпідсмаженішу косичку, яку обрали для мене нові однокласниці. У одній руці тримаю серветку з доміношкою, а другою підтираю собі слинки, бо я просто обожнюю цю випічку, але розумію, що з’їсти все за один присід не зможу, тому почекаю наступної перерви. 

І треба ж таке, саме в цей момент Віктор з хлопцями виходять з-за повороту. Вони направляються до своєї майстерні. Будуть зараз проходити поряд з нами. Мені так незручно. Одразу уявила, що на губах крихти, що вони обліпили всю мене, бо я могла неохайно їсти й вони просто впали на груди, на блузку.

Швидко проковтнула рештки булочки, хутко почала підтирати губи, обтрушувати кофтину, а він пройшов повз мене зі словами: «Там нічого немає» та просто примусив мене червоніти. Боже, який сором. Прикрила очі на мить, а дівчата все щебетали та щебетали.  

«О, ти бач, хтось із хлопців підкинув тобі у сумку сік», – здивовано мовила Поліна, – чи ти купляла?». І всі дівчата зиркнули на мене. Зніяковіла, опустила очі. Пляшечка стирчить своєю кольоровою кришечкою із моєї сумки. Та я чомусь сказала, що принесла її з дому.    

Віктор. І нащо він мені її підкинув? Та ще й так вправно. Я і не помітила, так задивилася на нього і була зайнята доводженням себе до ладу. Виходить, для мене купив? Спеціально? Так, наче я особлива якась? Чи це вітання такі з першим днем? Знайомство з його боку таке. Та годі вже про це все думати, Ясо! Зберися! Розкисла на молоці. Але ж то так приємно. Знак уваги від нього…

Далі була екскурсія до спортивної зали із тренажерною кімнатою. Вони знаходяться на першому поверсі, і, якщо попросити гарненько фізрука Миколу Івановича – то можна і покрутити педалі велотренажера, який так привабливо стоїть у кутку.

Головне, щоб Панорама Юріївна не побачила. Така бридка тітка зі слів дівчат. І ім’я ій-Богу дивина. Наче і непогана вона, на перший погляд, але така сувора. Добре, що в нашого класу не вона викладає. А малеча її не сильно дратує. То старші бешкетники ніяк ладу з нею не мають.   

Подейкують, що так її батько назвав. Сам він ніколи нікуди не подорожував, тож хотів, щоб донька відкривала у мандрах нові обрії, і саме ім’я Панорама символізувало для нього глибину цих обріїв та широкий простір думок його доньки.

А за іншою версією він, навпаки, багато подорожував і донці бажав такого ж щастя – тому й ім’я таке дав, щоб життя її було видовищним та насиченим подіями. А там хтозна, де та правда.

Дівчата понарозказували мені всього, ба навіть більше того, що треба було у перший навчальний день. Роти не закривалися. Мабуть, дався в знаки перший учбовий тиждень. Всі після літа дуже балакучі. Сумували один за одним.   

Актова зала в цій школі промовиста. У такій би реально п’єси показувати, а не тільки заняття з театральної майстерності викладати. А тому місцевий театр має успіх. Міні-вистави можна відвідати майже кожних вихідних. Гості-відвідувачі навіть стоячи згодні дивитися.     

А ще є два танцювальні класи усіяні великими дзеркалами від підлоги майже до стелі. Один для бальників, інший для народників. Вже не раз танцюристи займали призові місця на конкурсах.

І скільки усіляких маленьких майстерень усюди: тут плетуть із соломки, там в’яжуть та шиють, на третьому поверсі розписують тканину та малюють, дівчата навіть навчаються ткати.

Хлопці займаються різьбленням по дереву та металу, а дехто освоює гру на музичних інструментах, а інші на нервах вчителів. З цим розмаїттям занять я знайомилася ще довго – перші декілька тижнів, це точно.     

Окрім всього цього учні школи співають у хорі, вчать мови (можна навіть поїхати в іншу країну за обміном школярами), організовують концерти, суботники, позакласні години для найменших.

Всі ці активності за бажанням звичайно. Не всі роблять все й одразу, та це й було б неможливо, але кожен обирає заняття до душі та мусить, навіть, складати іспит наприкінці роки з цієї дисципліни.    

Мені ще треба було обрати, чим саме я хочу займатися. Для цього потрібно буде відвідати по разу всі майстерні та вже потім скорегувати свої бажання.     

Навчальний заклад дійсно помпезний і бомбезний. Якби не нова робота батька – ми б його фінансово не потягнули. Хоча я і не побачила, що у цій школі (принаймні у моєму класі) навчаються одні багатії. Згодом, вважаю, так і буде. А зараз ця академія дитячої творчості - експериментальний заклад. Його створили на базі однієї школи, поєднавши дві.

І всі діти, які навчалися у цих звичайних школах перейшли на навчання у новостворену. Добудували сучасні корпуси, оснастили класи та майстерні. Звичайно, не обійшлося без меценатів, які активно підтримали директорку. А їх нащадки (обдаровані та не дуже) зайняли свої місця у класах.

Надалі усі бажаючі навчатися у цьому закладі сплачуватимуть певну вступну суму до фонду школи. Вважаю, що першопрохідцям пощастило пізнавати науки тут безкоштовно. Майже. Принаймні ті, хто тут здобував знання до реформування та впровадження нових правил продовжили навчання без зайвих фінансових вливань.   

А тому зустріти можемо у закладі різний контингент. Дисципліна як на плацу: перерва закінчилася – всі хутко повертаються у класи, спізнився ранком до школи – пиши пояснювальну. Та хоч би й проспав або на трамвай не встиг – саме так і пиши, не видумуй зайвого, чесно зізнайся. Має бути порядок, самоконтроль. Нема чого Хитунів-Бовтунів заохочувати. Хай привчаються зі школи бути пунктуальними та зібраними.     

У бібліотеці дівчата нарешті від мене відчепилися. І я змогла спокійно роздивитися, що тут є цікавенького. Література мене цікавила, особливо наукова фантастика. Навіть підібрала для себе декілька книг, які попрошу на читання. Тільки не зараз, бо перші дні завжди насичені, клопотом навантажені. Не до читання мені буде. І тут повно народу.     

Батько привіз мене до школи, але повертатися мусила вже сама на маршрутці. Я затрималася у школі, бо ж просиділа у бібліотеці, знайомилася з нею. Не пішла зі всіма, кому було зі мною по дорозі, а хвилин з тридцять ходила з-поміж стелажів, роздивлялася книги, завела собі абонемент, коли учні трішки розійшлися.