В місті

Вася відкрив очі і подивився у вікно. Сіріло. Там, за стінами його кімнати, гойдалися гілки яблуні. Маленькі крапельки стали падати на шибки. «Скоро світанок» – подумав Терещенко і перекинувся на другий бік, намагаючись заснути знову. Але сон не клеївся, барабанний дріб дощу по шибках вікон і по підвіконнях наростав, тим самим не даючи зімкнутися важким повікам. Вася подивився на мобільник. Екран висвітив п'яту годину. «Ех, а міг би поспати ще дві годинки» – з жалем подумав він. – «Ну що за організм? Адже в ліжку і кімнаті тепло, тихо, це за вікном холодно і сиро, здається бери собі та й спи, погода сприяє, та й до того ж тільки що приснився дуже цікавий, барвистий сон. Ось якби додивитися його... А ні ж, треба прокинутися, тому що понеділок і організм відчуває стрес від майбутньої поїздки і тижня». Він увімкнув світло, сів на ліжко. Ноги опустилися на м'який килим. Руки автоматично піднеслись до очей і почали їх терти. Рот розкрився в позіханні. Вася піднявся і підійшов до стінки, де три з дев'яти полиць займали книги. Рука піднялася за першою книгою на верхній полиці. Книга називалася «Шлях до фінансової незалежності» Бодо Шефера. Він відкрив книгу і почав читати. Букви розпливалися, свідомість чинила опір, рот раз у раз розкривався в позіханні. «Треба було до дванадцяти лягати, але ліг як зазвичай» – подумав Вася і не встиг він прочитати і півсторінки, як його тут же потягнуло на сон. Він відклав книгу в сторону і вимкнув світло. Не встиг заснути, як задзвенів будильник. «7:00 – пора вставати» – з гіркотою подумав Вася.

Ноги ледве опустилися на килим. Руки розійшлися в сторони. Вася потягнувся. Хруснули кісточки. Він встав, покрутив руками і головою, зробив кілька махів руками. Тулуб з хрускотом повернувся в сторони. Ноги неквапливо понесли злегка підбадьорене тіло у ванну.