Розділ 1

Наступний ранок розпочався з того, що мене без сніданку потягнули в батьків кабінет. В просторому приміщенні стояв запах цитрусу та...алкоголю. Ну звісно, чому тут дивуватись. Батько кожного вечора пив щось зі своїх алкогольних напоїв. Вийнятковими ставали лише ті дні, коли були якісь термінові наради в Малій або Великій раді, які бували доволі рідко. Переважно через якісь зміни зі стіною, або масові атаки на королівства, які останнім часом почастішали.

Батько сидів за своїм великим столом у вигляді літери "Т" та щось шкрябав на пергаменті. З вікна лилося ранкове світло, освітлюючи приміщення, та надаючи йому якоїсь особливої атмосфери. Маркус всівся на крісло за столом, а мені залишалося вміщатися на шкіряному диванчику.

В батьковому кабінеті царювала якась своя, моторошна атмосфера. Дві шафи, які займали весь простір бокових стін, два широкі панорамні вікна. Жодних дзеркал. На полицях стоять безліч книг,  частина яких написані не зрозумілою для мене мовою, черепи тварин та навіть людські. На столі стояв стос паперів, декілька баночок з чорнилом, склянки, та скляна куля на підставці.

–Не думай, що в академію ти попрямуєш без підготовки, – батько відірвався від писанини та глянув на мене, –Маркус вже в курсі про твоє "життя", пізніше розповім і тобі, аби ви обоє, – перевів палець з мене на брата, – не наламали дров. Знаючи твого брата...
–Не думай, що я ідіот, – фиркнув Маркус.
–Я не думаю, – батько відкинувся на своєму кріслі,–я це знаю.

Я засміялась. Так, Маркус любить утнути щось шалене. Він навіть намагався випхати мене з власної кімнати, щоб познайомити з друзями з академії, які приїхали до нього на вихідні. Батько тоді не на жарт розізлився.

–Пф...Ну було в мене декілька провтиків, ну не ставити ж на цьому хрест.
–Я його тобі й не ставлю, просто думай, що говориш і робиш в академії, коли там буде Ніка. Ми не знаємо які можуть бути наслідки.
–Батьку, – нарешті обізвалась я, – це всього навсього якась стара традиція, яку придумав наш скажений предок. Не обов'язково її дотримуватись. Особливо...
–Я знаю про що ти, – обірвав мене батько, – але мене вчили дотримуватись традицій, як короля цього королівства, тому просто забути про неї не можна.
–Тобі просто потрібні союзники, – пробурчала я.
–Отже, – зробив вигляд, що не почув, – Маркусе..
–Попереджаю одразу, одногрупники в тебе жахливі. Половина так точно. Серед них донька короля столиці. Селіна. Батько знає її, і знає, наскільки вона зверхня. Не наближатися, не розмовляти, не провокувати, не заперечувати. Багато, дуже багато "НЕ".
–Я навіть не знаю яка вона на вигляд, як мені зрозуміти, що з нею не варто щось починати?
–В академію ти зайдеш зі мною, тому я проконтролюю твій перший день, і перші знайомства. Не думаю, що вона наблизиться до нас. Вона звісно любить робити багато галасу, – Маркус переглянувся з батьком, – але вважаю, вона не настільки дурепа.
–Ну як сказати...–король почесав потилицю, і поклав голову на кулак, – останній бал, через неї, закінчився калюжами крові.
–Що?– запитально глянула на чоловіків, вони лише махнули руками. Мені ж цікаво. Я ніколи не бувала на балах, хоча й вмію танцювати, навчена етикету, усіляких принцеських штучок.
–Можливо почуєш від когось в академії, впевнений, там точно будуть ходити балачки про це. Я відволікся. Далі. Цього року багато першокурсників зі Сходу...
–Вибач, – перебила брата, – але звідки ти це знаєш. Тобто, звідки ти знаєш хто цього року буде на першому курсі?
–Даміан. Його мати завжди з ним про це спілкується. Інколи просить його допомогти першокурсникам освоїтись, тому що дітям з звичайних сімей важко пристосуватись в академії. Отже, ще цього року поступає принц Річард, з королівства Шаран. Я про нього нічого поганого не знаю,–брат знизав плечима,–звичайний принц, пристойний, перший в списку на престол. Поступає й багато дітей з звичайних сімей. Далі викладачі. Тут все легко. Вони хороші. Всі. Якщо ти чогось не розумієш, можеш просто попросити в них про додаткове заняття. Вони їх влаштовують переважно в суботу, коли назбирається достатня кількість студентів. Сніданок, обід та вечеря в їдальні на першому поверсі за сходами, там завжди галасно, ти звикнеш. Бібліотека, знаючи як ти їх любиш, знаходиться на 3 поверсі, ти зрозумієш, що це вона. З навчальних предметів тобі доведеться підтягнути бойові мистецтва.
–Хто мені з цим допоможе? Не думаю, що Нейл буде мати час знову тренувати мене, тим паче, частіше ніж колись?–я поглянула на батька.

Через напади на стіну, які стають дедалі частішими, батько не міг самостійно відновлювати тріщини в ній. Він пробував відновлювати її разом з Маркусом, але нічого не змінювалось. Тоді батько запропонував мені спробувати, і це спрацювало. Чомусь моя магія допомагала батьку відновлювати стіну, і йому доволилось затрачати набагато менше енергії, не зачіпаючи резерву. Резерв, це накопичена магія, яка витрачається завжди в останній момент, коли носій витрачає останні частини енергії. Використовувати резерв небезпечно. Але коли це необхідно, не дуже думається про безпеку. Особливо коли йдеться мова про життя невинних людей.

–Я поговорю з Нейлом, – мовив батько, – і тебе ще тренуватиме Маркус, тому не думаю, що в останні тижні ти будеш нудьгувати. Ви щось будете пити?
–Каву, – в один голос мовили з братом.
–Тінкі, – перед батьком появилась ельфійка, з довгими загостерими на кінцях вушками, на яких були начеплені декілька сережок. Одягнута вона в темно-брунатну сукню без рукавів. Шкіра її була бліда та зморщена, волосся світле, заплетене у дві кіски, які зчеплені на потилиці шпильками. Очі яскраво блакитні, що здавалося, вони б світились у темряві.
–Так, мій пане, – озвався тоненький голосок ельфійки.
–Принеси нам кави, і печива.
–Хвильку, – Тінкі розчинилась у повітрі, і через хвилину появилась на батьковому столі, з тацею, яку поставила перед ним. Зняла з таці три чашки з напоями та три тарілки з печивом, почала роздавати нам. Роздавши, зникла.