Розділ 5 Вершини і небезпеки

Марта прокинулася від різкого крику птаха. Вітер свистів крізь скелі, а світло ранкового сонця пробивалося крізь низькі хмари. Сьогодні вони мали піднятися на стрімкий схил, що височів над широкою долиною. Ніхто не знав, що чекає на вершині, і саме це давало відчуття і страху, і передчуття пригоди.

Перші кроки були обережними: вузька стежка звивалася між камінням, де будь-який невірний рух міг обернутися падінням. Ліам і Марта йшли поруч, підштовхуючи один одного, коли шлях ставав занадто крутим.

— Тут каміння не тримається, будь уважна, — попередив Ліам.

Вдруг Марта помітила невеликі сліди на скелі. Вони були свіжі — хтось пройшов тут до них. Серце забилося швидше: у світі після катастрофи сліди чужих могли означати як небезпеку, так і шанс на союз.

Раптом щось зрушилося в кущах біля стежки. З крутого схилу спурхнула пара диких птахів, а за ними виднілися два обличчя — діти з іншої групи, що, схоже, теж шукали шлях через гори. Вони зупинилися, мовчки спостерігаючи за Мартой і Ліамом.

— Привіт, ми не хочемо сварок, — тихо сказала Марта.

Діти кивнули і обережно відступили, пропустивши їх далі. Марта зрозуміла: на цих вершинах кожна зустріч була випробуванням — як довіри, так і терпіння.

Далі шлях ставав ще складнішим. Кам’яні виступи, зарості колючих кущів і вузькі уступи вимагали сили і концентрації. Марта й Ліам переступали через великі брили, допомагали один одному підніматися, часом балансуючи на тонких скельних виступах.

На середині підйому вони натрапили на невелику печеру з рештками старого табору. Всередині лежали порожні фляги, кілька старих тканин і сліди вогнища. Це нагадало, що тут люди намагалися вижити до них, і що світ після катастрофи залишав по собі сліди минулого.

— Тут колись хтось ночував, — тихо промовила Марта. — Можливо, вижили, а можливо, ні…

Ліам кивнув і запропонував зробити невеликий перепочинок. Вони випили води, перекусили і занотували у зошиті нові спостереження: напрямок вітру, сліди, безпечні місця для ночівлі.

Вечірнє світло фарбувало гори в рожево-золоті кольори. Марта дивилася на далекі вершини і відчувала, що попереду — не лише небезпеки, а й відповіді, які шукала з самого початку своєї подорожі.

— Наступного разу треба буде обирати інший маршрут, — сказала вона Ліаму, — там, де слідів менше, але вид на вершину відкривається кращий.

Ліам посміхнувся, а Марта зрозуміла, що у цьому світі, де природа відновлюється сама, а люди шукають нові способи виживання, кожен день — маленька перемога і нова пригода.

Вони заснули під відкритим небом, слухаючи шурхіт каміння, тихий гуркіт струмка внизу і вітер, що ніс запах гір і віддаленого світу.