Розділ 18. МАГНЕТИЗМ

  Розділ 18. МАГНЕТИЗМ

________________________________________________________________

   В минулих розділах велась мова про магнітні полюси і варіант допустимого формування магнітного поля Землі.  При цьому розглядався варіант зовнішнього впливу на аналізовану специфічну торидоїдальну форму полої Землі. Як уже було сказано, також існує факт електронно-плазмового  зовнішнього впливу сонячних викидів на магнітне поле Землі. 

  При цьому, існує встановлений факт фактичного наявності магнітного поля Землі з явно-вираженими  географічними полюсами обертання планети навколо земної осі, які ми звикли називати північним і південними полюсами.

  Але, в  той же час існують і інші полюси – геомагнітні.  Місце розташування таких полюсів не збігається із існуючими географічними земними полюсами. При чому,  геомагнітні полюса змінюють своє положення на  поверхні Землі в часі. Саме вони, оці геомагнітні полюси, і є елементами магнітного поля Землі.

  То, звідки і як могли з’явитися такі полюси і магнітне поле вцілому?

  Як одна із гіпотез, з точки зору науки  плазмове ядро Землі під час обертання Землі формується в форму диполя з поляризацією електронних зарядів на двох кінцях гіпотетичного диполя, створюючи при цьому геомагніт, який створює напруженість з відповідними силовими магнітними лініями, які з обох боків замукаються на диполь-магніт земного ядра. При чому, такий стрижень-диполь, який проходить через центр ядра, може бути створений шляхом повільного протоку електронної плазми шляхом закручення по осі обертання.  При цьому, як відображає наукова гіпотеза, основними складовими ядра є рідке залізо і нікель, саме які   і формують електромагніт надзвичайної потужності.  З теорії магнетизму відомо – електроток завжди формує електричне і магнітне поле в залежності відео форми перетоку електричних зарядів, а саме: постійні або змінні електромагнітні поля. У відношенню до наукової гіпотези структури і функціювання ядра Землі – гіпотетичний електромагніт по осі обертання в самому ядрі нашої планети може створювати перетік тільки в одну сторону в вихровому потоці дуже повільного переміщення зарядів в цій обертальній осевій спіралі. Але, ядро Землі  має свій розмір і зберігає в цілому форму плазмового шару. Якщо погодитися із поки що не доведеною гіпотезою формування електромагніту по осі обертання планети за рахунок перетоку зарядів, то можна спрогнозувати – така ситуація може створитись тільки за рахунок фонтанного переміщення таких зарядів із центру по осі обертання по сторонам вниз в постійному циклі.

   Тільки в цьому випадку можна допустити формування «стрижневого» електронного електромагніту по осі Землі в центрі ядра.

  Як достовірно відомо, середній радіус Землі складає 6 тис. 400 кілометрів від поверхні планети до центра Землі. При цьому, підтверджений факт дослідження структури нашої планети є те, що максимальна глибина буріння Кольської бурової складає десь близько 12 кілометрів, а дослідження Маріанського розлому 11 кілометрів.

Допустима активність людини з добутку вугілля складає з максимальними пластами 1 км, а добуток золота в ЮАР – максимум 3.5 км.

Все, що нижче, то тільки теоретичні допущення і гіпотези науковців і аналітиків.

Але, давайте повернемося до нашого Земного електромагніту.  

Проекція продовження умовної осі магнітного диполя на поверхню земної кори Землі і вважається геомагнітними полюсами Землі. Але, при цьому, площа такого полюса може займати деяку площу в формі круга, відносно якого і ведуться навігаційні розрахунки координат на земній поверхні, а також орієнтуються птахи в своїх далеких перельотах на зимовку і назад.

Зовнішня форма магнітного поля Землі має неоднорідну форму: зі сторони сонця – ця сторона магнітного поля має форму гриба, а з протилежної сторони- форму розтягнутого хвоста комети.  Така форма обумовлена впливом електромагнітного поля сонячного вітру  і космічного випромінювання, яке при взаємодії з магнітним полем Землі змінюється по формі.

Таким чином, магнітні бурі на сонці, які формують сонячний вітер і жорстке космічне випромінювання, майже не пробивається до поверхні Землі.  Вдобавок до вищесказаного сонячний вітер викинутої сонячної плазми, формує зовнішнє електромагнітне поле, яке взаємодії з іоносферою Землі і  магнітними силовими лініями внутрішнього магнітного поля планети. При цьому, така взаємодія формує електромагнітну напруженість , яка в свою чергу суттєво впливає на магнітне поле Землі відносно проецірованої земної площі і руху електронного сонячного потоку.

Така зміна критично впливає на всі живі істоти, які маючи в основі електро-молекулярну форму будови, в більшості складаються із води. В той вода, маючи діполярну форму в організмах, а також  інші в більшості біоелементи життєдіяльності живих створінь, такі як кровоносне судинна система, чутливі до зміни магнітного поля Землі. Особливо така зміна впливає на відносно немолоді організми, імунна система яких ослаблена, а відновлюваність організму набагато менша ніж у молодих.

Такий офіційний варіант формування осі і геомагнітних полюсів Землі можна вважати допустимою, в частині відомих досліджень взаємодії граничних силових потоків земного електромагнітного поля і зовнішнього магнітного поля сонячного вітру. Саме взаємодія і такий вплив підтверджується полярним сяйвом в верхніх шарах іоносфери, а також накопичення великих енергетичних потенціалів і їх «розрядження в космос» на межі взаємодії таких полів.

   При цьому, зважаючи на підтверджену інформацію наявності «квадратної полярності» на Нептуні, то б то – двох північних і двох південних магнітних полюсів, можна поставити під сумнів формування  «магнітного диполя» в сфері одного плазмового ядра Землі.