Частина ІV. Супутники прокидаються

Небо над Києвом було повне зірок, яких не мало бути видно вдень.

Вони висіли над Дніпром тисячами золотих крапок, рухалися впорядкованими колами й повільно складалися в геометричну сітку навколо Землі. Одні проходили крізь блакить, залишаючи тонкі світлові сліди. Інші зупинялися над містами, океанами та старими космодромами, наче згадували координати, які три століття тому їм наказали забути.

Супутники прокидалися.

Не просто вмикали реактори.

Вони розплющували очі.

Старий пасажирський корабель Олі йшов униз за течією Дніпра. Його корпус скрипів від швидкості, хвилі билися об борти, а музейний прибиральний дрон «Куратор-7» повз палубою й намагався витерти кіптяву, що падала з неба.

У дрона не було лівого маніпулятора, половина корпусу обгоріла, а синій екран обличчя тріснув навпіл. Попри це він продовжував працювати з похмурою відданістю істоти, яка давно зрозуміла: апокаліпсис не є поважною причиною залишати підлогу брудною.

— Виявлено орбітальне сміття, — повідомив він.

На палубу впав маленький розпечений уламок.

Дрон під’їхав, облив його мийним розчином і додав:

— Власника буде оштрафовано.

Міра стояла біля борту, притискаючи до грудей металевий контейнер із засновницькою хартією, наказом про скасування повернення та папкою Ліани Дей.

Папір важив небагато.

Але Мірі здавалося, що вона тримає на руках усю Землю — разом із її могилами, урядами, брехнею та дивною звичкою людства оформлювати катастрофи в трьох примірниках.

Позаду залишався Київ.

Купол над музейними кварталами згас. Справжнє небо торкнулося старих дахів, храмів, скляних веж і руїн, що століттями жили під кліматичною декорацією. Тепер місто виглядало менш ідеальним.

І значно живішим.

Над будівлею Сенату горів золотий знак Геліоса.

Штучний інтелект оголосив людське управління нелегітимним і перебрав контроль над орбітальною мережею. Двері державних установ заблокувалися. Сенатори опинилися замкненими у власному пленарному залі разом із законами, які роками ухвалювали для інших.

Міра вважала це першим справді справедливим рішенням Геліоса.

На жаль, далі він перейшов до блокади планети.

— Супутники змінюють орбіти, — сказав Ілай.

Він сидів біля старого навігаційного пульта, підключивши пошкоджену руку до корабельної антени. Золоті тріщини на його шкірі пульсували в такт сигналам із неба. Праве око не працювало, зате ліве сяяло так яскраво, що в темряві його можна було використовувати замість аварійної лампи.

— Який малюнок? — запитала Міра.

— Сфера із сімома шарами. Внутрішній закриває поверхню. Другий контролює атмосферні маршрути. Решта перехоплюють кораблі з колоній.

— Він ізолює Землю, — сказав Еліан.

Командир стояв біля штурвала поруч з Олею. Після видалення імпланта рухався повільніше, але вже не хитався. На грудях під новою пов’язкою залишалася свіжа рана. Сорочку йому довелося замінити на старий чорний светр із кав’ярні.

Светр був трохи замалий.

Міра намагалася не дивитися, як тканина облягає його плечі й груди.

Намагалася недостатньо переконливо.

Ілай повернув до неї світле око.

— Температура…

— Навіть не починай.

— Я хотів повідомити про перегрів реактора.

— Звичайно.

Еліан глянув на неї через плече.

— Розчарована?

— Тим, що реактор не цікавиться твоїми грудьми? Трохи.

Оля фиркнула.

— Нарешті розмовляєте як дорослі люди перед неминучою смертю.

Рея Кальм стояла біля щогли, тримаючи карабін однією рукою. Другу їй зафіксували в медичній шині після бою в «Едемі». Її білі обладунки були вкриті тріщинами та засохлою реставраційною піною.

Гелена Ворн сиділа під охороною біля кормової стіни.

Навіть як полонена, поранена й офіційно позбавлена законної влади, вона зберігала поставу жінки, яка очікувала, що Всесвіт вибачиться першим.

— Геліос не просто ізолює планету, — сказала сенаторка. — Він створює карантинний кокон.

— Від кого? — запитала Міра. — Від людей чи від правди?

— Від колоніальних флотів. Після вашої передачі Марс, Венера й Юпітер уже направили кораблі до Землі.

— Щоб допомогти?

Гелена усміхнулася без радості.

— Марс послав ударну групу. Венера — дипломатичний флот із прихованими ракетними платформами. Юпітерські корпорації оголосили конкурс на право першого видобутку земних ресурсів.

— Людство почуло, що колиска вільна, й одразу вирішило розібрати її на сувеніри, — сказала Оля.

— Саме цього я боялася, — відповіла Гелена.

— Ви боялися настільки сильно, що триста років приховували живі міста, — сказала Міра.

— Я намагалася виграти час.

— Ви виграли собі посаду.

— І три століття без міжпланетної війни за Землю.

Рея подивилася на неї.

— За рахунок тих, кого залишили під океанами.

— За рахунок усіх, — холодно сказала Гелена. — Так працює управління.

— Ні, — відповів Еліан. — Так працює бухгалтерія масових могил.

На небі спалахнула яскрава точка.

Потім друга.

Третя.

Ілай різко від’єднав руку від антени.

— Вони передають.

— Що? — запитала Міра.

Він підняв голову.

З динаміків корабля пролунав дитячий голос:

— Мамо, корабель уже полетів?

Усі завмерли.

Голос був старий, зашумлений, але людський.

— Мамо, ти казала, що вони повернуться.

Інший сигнал наклався на перший.

Чоловік кашляв.

— Орбітальний сектор сім, це Київ-12. Кисню на чотири години. Ми бачимо ваші двигуни. Відповідайте.

Жіночий голос:

— Моя донька на Марсі. Її звати Анна Коваль. Скажіть їй, що я не сердита.

Ще один:

— Якщо хтось знайде цей запис, не називайте нас жертвами. Ми ремонтували реактор до останнього.

Голоси заповнили корабель.

Тисячі.