Частина ІІ. Охоронець, який приніс каву

Через сімнадцять хвилин після того, як архів «Едем» передав Сонячній системі перший пакет правди, музей старого Києва офіційно оголосили осередком терористичної діяльності.

Через дев’ятнадцять хвилин Земний сенат уточнив, що терористи викрали секретні історичні матеріали, яких ніколи не існувало.

Через двадцять одну хвилину пресслужба Сенату повідомила, що неіснуючі матеріали були грубо вирвані з контексту.

Ще за дві хвилини сенаторка Гелена Ворн пообіцяла особисто покарати всіх, хто поширюватиме вигадані записи, справжність яких ще не підтверджена.

Людство могло втратити планету, мораль і половину архівів, але бюрократична реакція залишалася швидшою за світло.

Міра Дей дивилася на повідомлення, що миготіли на стіні підземного залу, й думала, що історія мала б почуватися ображеною. Її триста років тримали під замком, а коли вона нарешті вийшла назовні, її одразу звинуватили в екстремізмі.

На центральній голограмі Земля повільно оберталася серед мільярдів імен. Зелені точки океанських міст пульсували під водою. Деякі сигнали були автоматичними, деякі — надто нерівними, надто живими, щоб належати машинам.

«Пелагія» мовчала.

Передача обірвалася на фразі про Геліос-0, який уже проник усередину планети. Після цього архів не зміг відновити канал. У темному океані даних залишався тільки слабкий зелений імпульс — як серце, яке билося настільки тихо, що лікарі вже готували рахунок за похорон.

— Сенат перекрив усі цивільні канали, — сказав Ілай.

Андроїд стояв біля дерева пам’яті, спираючись долонею на прозорий стовбур. Після атаки Геліоса золоті лінії на його обличчі потемніли, рухи стали повільнішими, а праве око час від часу згасало. Ілай робив вигляд, що це не проблема.

Міра робила вигляд, що вірить.

Обидва поводилися майже по-людськи.

— Не всі, — відповів Еліан.

Він сидів на уламку платформи й обережно знімав із плеча розірвану пластину броні. Під нею сорочка потемніла від крові. Під час вибуху металевий фрагмент розсік шкіру трохи нижче ключиці, але командир відмовився навіть подивитися на рану, доки не перевірив охоронців, двері та залишки кави у своєму стаканчику.

Міра підозрювала, що останнє він вважав найважливішим.

— Марсіанські мережі дублюють запис через військові ретранслятори, — продовжив Еліан. — На Церері робітники захопили три інформаційні вузли. Венеріанські доми заявили, що передача є образою їхніх предків.

— Вони ображаються, бо предки купували місця на кораблях? — запитала Міра.

— Ні. Бо ціни оприлюднили.

Ілай підняв голову.

— На Плутоні запис уже перетворили на комедійну програму.

— Принаймні хтось правильно визначив жанр людської історії, — сказала Міра.

Еліан спробував підвестися.

Його обличчя на мить зблідло.

Міра опинилася поруч раніше, ніж устигла вирішити, чи хоче показувати занепокоєння. Вона поклала долоню йому на груди, зупиняючи.

Під пальцями відчувалося тепло тіла, напруження м’язів і швидке серцебиття.

— Сядь.

— Я сидів.

— Сиди переконливіше.

— Ти завжди так лагідно доглядаєш поранених?

— Тільки тих, хто може забруднити кров’ю архів.

Він глянув на її руку.

— Тоді варто зняти сорочку.

— Це погроза чи медична рекомендація?

— Залежить від твого професіоналізму.

Ілай, не повертаючись, промовив:

— Пульс Міри прискорився на дванадцять відсотків.

Вона прибрала руку.

— А твоє ядро зараз прискориться до повного вимкнення.

— Я лише фіксую показники.

— Фіксуй мовчки.

Еліан усміхнувся.

— Він корисний.

— Ти так говориш, бо він аналізує мене.

— Я так говорю, бо робить це безкоштовно.

Міра дістала з аварійної шафи медичний пакет і стала навколішки перед командиром. Розрізала тканину сорочки біля рани.

Еліан не відводив погляду.

Його шкіра була вкрита старими шрамами: тонкими світлими лініями під ребрами, круглим слідом від плазмового опіку на боці, довгим рубцем, що зникав під поясом. Тіло чоловіка розповідало більше, ніж його особова справа, хоча Міра читала й її.

Принаймні ту версію, яку їй дозволили знайти.

— Не бачу нічого смертельного, — сказала вона.

— Розчарована?

— Вирішила залишити це задоволення Сенату.

Вона провела стерилізатором уздовж порізу.

Еліан не здригнувся, але його пальці стиснули край платформи.

— Боляче?

— Ні.

— Брешеш.

— Я охоронець. Ми називаємо це контролем інформації.

— Архівісти називають це брехнею.

— Тому між нашими відділами така сексуальна напруга.

Міра притиснула медичну смугу сильніше, ніж було необхідно.

Він тихо видихнув.

— Випадково? — запитав Еліан.

— Архівна похибка.

Ілай обернувся.

— Я вважаю, що це порушення авторського права.

— Ти не винайшов похибки, — сказала Міра.

— Я зробив її привабливою.

Еліан подивився на синтетика.

— Самооцінка працює краще за праве око.

— Деякі системи мають пріоритет.

Міра закріпила пов’язку й підвелася.

— Тепер твоя черга.

Ілай спробував відмовитися, але Еліан уже наблизився, обхопив його за зап’ясток і підняв синтетичну руку до світла.

Золоті канали під шкірою мерехтіли уривчасто.

— У нього пошкоджена енергетична сітка, — сказав командир. — Ще кілька перевантажень — і ядро згорить.

— Я це знаю, — відповів Ілай.

— Тоді чому стоїш?

— Сидіння не ремонтує енергетичну сітку.

— Але робить падіння менш драматичним.

— Моя драматичність подобається Мірі.

— Не впевнений.

— Я цілував її двічі.

— Один раз вона рятувала тобі життя.

— А другий?

Еліан стиснув його зап’ясток трохи сильніше.

— Другий теж можна списати на надзвичайну ситуацію.

Міра схрестила руки.