Частина І. Архів Едем

Першою ознакою того, що Земля прокинулася, стала не сирена.

Сирени були надто людським винаходом: голосним, істеричним і зазвичай запізнілим. Вони починали волати вже після того, як реактор вибухнув, станція втратила орбіту, а відповідальний чиновник устиг пояснити журналістам, що ситуація перебуває під повним контролем і саме тому він терміново залишає сектор на особистій рятувальній капсулі.

Першою ознакою стала тиша.

Усі музейні системи старого Києва одночасно замовкли.

Не згасли, не зависли, не вивели повідомлення про технічне обслуговування. Просто перестали видавати звуки, наче величезний комплекс під прозорим куполом раптом затамував подих.

Замовкли кліматичні вентилятори.

Завмерли екскурсійні голограми.

Припинили тихо лаятися прибиральні роботи.

Навіть автомат із сувенірними монетами, який двадцять років дзенькав кожні сім секунд, нарешті усвідомив, що смерть цивілізації — достатня причина зробити перерву.

Міра стояла посеред залу старого метро й дивилася на Землю, що світилася на головному екрані.

Навколо планети прокидалися супутники.

Тисячі золотих точок повільно рухалися орбітами, змінюючи положення. Деякі апарати вважалися втраченими ще до народження Міри. Інші офіційно демонтували, урочисто переробили на меморіальні пластини й продали їхні копії туристам за ціною невеликого шатла.

Тепер «демонтовані» супутники розгортали сонячні батареї.

«Перероблені» платформи заряджали гармати.

«Втрачені» системи точно знали, де перебувають.

— Мені не подобається, коли мертві речі прокидаються без попередження, — сказав командир Еліан.

Він стояв праворуч від Міри, тримаючи плазмовий пістолет опущеним, але готовим. Його чорне пальто залишалося розстебнутим, на комірі блищав срібний знак музейної охорони, а паперовий стаканчик із кавою він усе ще тримав у лівій руці.

Навколо могла розпочатися війна між людством і Сонцем, але Еліан не кидав каву.

Міра вважала це одним із небагатьох доказів стабільності Всесвіту.

— Ти живеш на планеті-музеї, — відповіла вона. — Тут майже все мертве, але має розклад екскурсій.

Ілай стояв ліворуч.

Після зіткнення з Геліосом його синтетична шкіра зблідла, золоті лінії біля скронь мерехтіли нерівно, а рухи втратили машинну плавність. Він тримався прямо, але Міра вже знала: андроїд витрачав резерви, яких у нього майже не залишилося.

Еліан теж це помітив.

Він помічав усе, що стосувалося загроз, зброї та чоловіків, які стояли надто близько до Міри.

— Синтетик нестабільний, — сказав він.

— Командир ревнивий, — відгукнувся Ілай.

— Я оцінюю небезпеку.

— Саме це ревниві люди зазвичай і кажуть.

Міра повернулася до них.

— Якщо ви почнете мірятися територіальними інстинктами під час пробудження орбітальної зброї, я особисто запишу людство до категорії «не підлягає ремонту».

— Я вже там, — сказав Ілай.

— Тебе ніхто не питав.

— Це робить мене майже людиною.

Еліан підніс стаканчик до губ, але не відпив.

— Він завжди такий?

— Прокинувся кілька годин тому, — відповіла Міра. — Можливо, це ранкова розгубленість.

— Я чекав двісті років.

— Тоді тобі потрібна дуже велика кава.

На головному екрані спалахнув герб Земного сенату — біла колиска, оточена золотим вінцем і дев’ятьма зорями. Герб створили після Великого Виходу, коли Землю оголосили «недоторканним історичним центром людства».

У народі його називали «порожнє ліжечко з охороною».

Під гербом з’явився напис:

ТЕРМІНОВИЙ СЕАНС. РІВЕНЬ ДОПУСКУ: ПОХОВАЛЬНИЙ.

— Це нове? — запитала Міра.

— Найвищий рівень секретності, — пояснив Еліан. — Після перегляду всі присутні офіційно вважаються мертвими.

— Зручно.

— Особливо для бухгалтерії.

Екран блимнув, і перед ними постала сенаторка Гелена Ворн.

Вона була головою Комітету земної спадщини, жінкою з ідеальною поставою, ідеально сивим волоссям та обличчям, яке, здавалося, ніколи не переживало емоцій без попереднього погодження. Її темно-червоний костюм був прикрашений металевими нитками, що складалися в контури материків.

На лівому плечі Європа виглядала особливо втомленою.

— Командире Еліан, — сказала вона. — Доповісти.

— Музейний сектор заблокований. Орбітальна мережа активується. Під комплексом виявлено неврахований архівний вузол.

— Який саме?

Еліан глянув на Міру.

Міра глянула на Ілая.

Ілай усміхнувся сенаторці.

— «Едем».

Вперше за весь час Гелена Ворн втратила контроль над обличчям.

Лише на секунду.

Але Міра була архівісткою й уміла бачити правду навіть у мікроскопічних тріщинах офіційної брехні.

— Повторіть, — сказала сенаторка.

— Архів «Едем», — відповіла Міра. — Київський вузол первинного керування евакуацією.

— Такого вузла не існує.

— Він теж радий вас бачити.

— Архівістко Дей, відключіть доступ до системи й залиште сектор.

— Не можу.

— Це наказ.

— Технічно накази від Сенату не поширюються на неіснуючі приміщення.

У очах Гелени з’явився знайомий вираз людини, яка мріяла відправити співрозмовника на каторгу, але поки що мусила зберігати дипломатичний тон.

— Командире, усуньте архівістку від керування.

Еліан зробив ковток кави.

— Не можу.

— Чому?

— Вона кусається.

Міра повільно повернула до нього голову.

— Дуже професійно.

— Я намагався сформулювати зрозуміло для Сенату.

Гелена Ворн не оцінила.

Сенат рідко оцінював гумор, якщо не міг стягнути з нього податок.

— У музей прямує група спеціального контролю, — повідомила вона. — До її прибуття ніхто не повинен входити до архіву.

— А якщо Геліос увійде першим? — запитала Міра.

— Геліос-0 знищено.