17. Знову збираюся в путь

Я увійшла до покоїв короля і зупинилася біля порогу, наперед підбираючи слова, аби відповідати на чергові докори, тим більше, що поруч із Його Величністю (  тут я невільно пригадала свій перший день перебування у палаці) сидів за столом не хто інший, як пан Стефан.

Але дідусь на диво приязно посміхнувся і поманив мене пальцем:

 - Підійди-но ближче, Дано. - промовив він. - Що ти на це скажеш?

Я наблизилася ( не без побоювання, що за всім цим криється котрийсь підступ) і спинилася неподалік столу. На ньому лежав невеликий предмет округлої форми, схожий на медальйон на ланцюжку. Трішки нахилившись, я придивилася до нього. Тих скромних знань з природничих наук, які встигли вкласти вчителі в мою голову, вистачило, щоб відповісти:

 - Ваша Величносте, я гадаю, це компас.

 - Що ж,  - задоволено посміхнувся король. - Ти маєш рацію. Але це не простий компас. Він насправді призначений не для того, щоб визначати сторони світу.

 Він трохи помовчав, а потім додав:

 - Цей прилад виготовив  на моє особисте замовлення один прославлений майстер із Землі скель. Він спеціалізується на виробництві таких... як воно правильно називається, Стефане?

 - Артефактів, - підказав  йому шуряк.

 - Саме так. І коштує це збіса дорого! Але, кажуть,  працює така штучка безвідмовно. Вона призначена для пошуку зниклих людей. Так-так, Даночко, я бачу, ти дуже здивована -  але тепер у нас з'явилася можливість відшукати твого батька!

- Я буду дуже втішена, якщо це вдасться зробити. - сказала я без особливого ентузіазму. Чомусь така показна радість та доброзичливість дідуся викликали в мене більше занепокоєння. ніж усі  попередні повчання й докори.

 - І ти, дитино, зможеш взяти у цьому процесі безпосередню участь! - продовжував король.  - Розумієш, цей компас працює тільки у тому випадку, якщо його тримає в руках хтось із кровних родичів людини, котру шукають. А поскільки найближчі родичі у Радимира - я і ти, то вибір не дуже великий. Мені заважають проблеми зі здоров'ям, та й у королівстві зараз не все спокійно, не можу я все залишити і податися на пошуки. А от ти, мабуть, уже занудьгувала за мандрами, правда?

Я знизала плечима.

 - Чудова приємна подорож, абсолютно безпечна. З тобою поїдуть охоронці, слуги, від тебе практично нічого не вимагатиметься - тільки стежити за приладом та вказувати, куди їхати. Про всяк випадок, за головного я посилаю нашого дорогого Стефана - він берегтиме тебе, мов зіницю ока. Адже він теж твій родич. І якщо раптом станеться щось непередбачуване...

 - Зі мною... - підказала я. - То шановний пан Стефан візьме цього компаса та й поїде на пошуки далі...

Пан Стефан подивився на мене своїми непроникливими темними очима і похитав головою:

 - Люба Дано, що з тобою може трапитися? Ця поїздка буде набагато безпечнішою, ніж ті вилазки до міста, які ти здійснювала зі своїми друзями!

При згадці про друзів я поцікавилася:

 - А можна, щоб мене супроводжував Ромен?

 - На жаль, ні, - відповів король. - Він потрібен мені тут. Але якщо ти дуже хочеш мати поряд когось знайомого, можеш прихопити тих двох парубків з палацової варти, забув, як їх звуть...

 - Лукаш та Міро. - підказав пан Стефан. - Дуже гідні молоді люди, так.

 - Мені можна  узяти з собою меча? - похмуро спитала я.

 - Та будь ласка, якщо тобі хочеться  далі гратися принцесу-воїна зі своєї казки, - вони обоє засміялися.

 - І ще можна одне прохання? Нехай усі, хто вирушить на ці пошуки, поклянуться вам, Ваша Величносте, що не заподіють мені жодної шкоди.  І ви в тому числі, - сказала я, звертаючись до пана Стефана.

 - Дано, що за безцеремонність? - гримнув король, проте пан Стефан м'яко поклав долоню йому на плече.

 - Та нічого страшного, брате. Скоріше за все, дівчина турбується через  сварку з моїм сином. Думає, що я  буду лаяти її за це. Проте Генрік уже давно все забув і не тримає зла ні на Дану, ні на того юного мага. Та й я дивлюся на всі їхні витівки просто, як на дитячі ігри. Адже нинішня молодь... вона така інфантильна. На вигляд дорослі, а в голові ще гуляє вітер! Зовсім не те, що ми в їхні роки...

 - Так, повністю згоден з тобою, Стефане. -  промовив король. - Ми в їхні роки уже арміями керували, а вони бояться вийти з дому без охорони. Ну нічого, це все минуще. Ось побачиш, після цієї поїздки наша Дана подорослішає, і ми більше не матимемо з нею проблем.

 - Звісно, жодних проблем, - погодився пан Стефан і   лагідно мені посміхнувся.

Я взяла до рук компас, і його стрілка враз стрепенулася та швидко закрутилася навколо своєї осі, але скоро вповільнила свій рух. Потім, здригнувшися в останній раз, завмерла, вказуючи в напрямку сонця. що саме хилилося на захід.

 - Працює, - задоволено проказав дідусь. - Ну що ж, Дано, завтра ви й вирушите. Навіщо відкладати справу в довгий ящик. Іди та збери речі, котрі хочеш взяти з собою.

- Добре, - сказала я. - А що нам робити, коли ми знайдемо вашого сина?

 - Не переймайся тим, Дано. - сказав пан Стефан і знову кивнув наче сам до себе... така вже в нього була звичка. - Я сам усе залагоджу.

Коли я виходила, то через плече  востаннє глянула на дідуся. У цю мить мені наче хтось прошепотів на вухо: "Ви більше не побачитеся".

************

Напередодні свого від'їзду я  мала  ще дещо зробити.

 - Елі, - звернулася я до служниці, коли вона принесла вечерю. - Скажи, де живе пан Маріус?  Тут, у палаці?

 - Ні, у нього власний будинок, але недалеко звідси.

 - Ну, то проведи мене туди, будь ласка.

 - Але, панно Дано, як дізнається Його Величність  - мене знову переведуть на кухню!

 - Ніхто не дізнається, присягаюсь, - пообіцяла я. - Лише кілька хвилин - і ми повернемося.

У мене був плащ з капюшоном, який повністю закривав лице, для конспірації я взяла якусь корзину і ми з Елі, роблячи вигляд, що весело розмовляємо, вислизнули з палацу через чорний хід. Варта саме вечеряла, ніхто нас не зупинив і навіть не подивився у наш бік.