16. Примари із туману

Наступного дня я ледве змогла  витримати свої заняття з паном Паоло, а потім поспішила до зали, де ми зазвичай тренувалися з Роменом. Я дуже хотіла про дещо розпитати його. Але  мого друга там не виявилось. На вході мене зустрів незвично похмурий пан Маріус і  повідомив, що Його Величність заборонив мені займатися такою небезпечною справою, як фехтування.

 - Дайте, будь ласка, свій меч. - сказав він і простягнув руку.

 - Але раптом на мене нападуть вороги, а я не матиму зброї...

Пан Маріус так виразно подивився мені в очі, що  я зрозуміла - тут сперечатися марно. Він забрав меча, заніс його до комірчини і там замкнув. Я зітхнула.

 - А  де Ромен? Як його рука?

 - З рукою усе добре, - відповів пан Маріус. - Але він дуже зайнятий, і буде зайнятий ще довго.

 - Його Величність, очевидно, і щодо цього розпорядився?

 - А коли  ви все знаєте, то для чого запитувати? Замість того, щоб вести зайві розмови, зосередимося на вивченні іноземних мов.

Ми піднялися до кімнати, в якій звичайно проводилися заняття, але у той момент іноземні мови - це було останнє, що мене турбувало.

 - Пане Маріусе, - лагідно попросила я, - а ви не могли б навчити мене трохи магії?

Він підвів очі від книги, котру саме розгорнув, і здивовано поглянув на мене.

 - Такої вказівки я не отримував.

 - Але вам ніхто і не забороняв цього робити!

Раптом він посміхнувся.

 - Ох, Дано, Дано... Ви, як завжди, повністю в своєму репертуарі... І чого саме хочете навчитися?

 - Як перемагати ворогів без зброї, - сказала я.

 - І навіщо це вам?

 - Тому що ви забрали мого меча! А раптом Генрік...

 - Щось минулого разу ваш меч не дуже вам допоміг, - скептично відзначив пан Маріус.

 - От тому я й хочу дізнатися про інші методи самооборони, - я благально подивилася на нього. - Невже це так складно - показати мені?

 - Складно, ще й дуже. - мій наставник залишився невблаганним. - Якщо ви думаєте, що все діється завиграшки - варто лише промовити якесь заклинання та змахнути у повітрі чарівною паличкою - то дуже помиляєтеся. Самим тільки азам магії у Рейдамарі навчаються три роки. А потім вдосконалювати свої вміння доводиться усе життя.

Моїх скромних знань мови Землі скель вистачило, щоб збагнути, про що саме йде річ.

 - Рейдамар - це Повітряний замок? Той самий  знаменитий університет? А ви могли б попросити Його Величність, щоб він відправив мене туди навчатися?

Здається, я трохи спантеличила пана Маріуса своїм проханням.

 - Боюсь, моя дитино, щодо вас у короля трохи інші плани. - сказав він, трохи помовчавши.

 - Я знаю, що він хоче мене видати заміж. - сказала я. - Але не впевнена, що це така вже гарна ідея.

 - Дано, Його Величеість турбується про вашу безпеку та благополуччя, і не вам та не мені обговорювати його рішення. Давайте на цьому припинимо розмову.

 - Але я хочу вчитися, - мало не плакала я. - Я хочу поїхати з цього палацу. Мене тримають тут, немов на прив'язі. Скажіть королю, що я маю здібності до навчання, і він вас послухає!

 - Але здібності до звичайних наук та до магії - це зовсім різні речі, - спробував мені пояснити пан Маріус. - Останніх у вас немає і бути не може.

 - Звідки ви знаєте? А може, якраз і є! - не вгамовувалася я.

Я побачила, що пан Маріус дуже розгнівався. Здавалося, ще мить -  і він буквально спопелить мене поглядом. Але говорив він, як завжди. спокійним і тихим голосом.

 - Добре, давайте перевіримо ваші здібності. - він дістав із шухляди столу воскову свічку, зняв із каміна бронзовий свічник, і помістив усю цю конструкцію на стіл переді мною. - Покажіть, будь ласка, що у вас в кишенях.

Я здивувалася, проте слухняно виклала на стіл увесь вміст своїх кишень ( втім, нічого особливого там не було - кілька дрібних монет, гребінець, розклад занять на сьогодні та  зламаний олівець).

 - Сірників немає, от і добре, - сказав мій наставник. - Значить, маєте таке завдання, дуже простесеньке - запалити цю свічку.

Я повела очима по кімнаті.

 - Ні, розпалювати вогонь шляхом тертя ви не будете. Тільки силою думки.

 - Силою думки? - перепитала я. - Хіба таке можливо?

 - У вас же великі здібності! - іронічно мовив пан Маріус. - Чи ви забули? Добре, маленька підказка - вам треба зупинити потік своїх думок, ні про що не думати, тільки про своє бажання. Хоча я сумніваюся, що це вам під силу. У вас же рот не закривається, а страшно подумати, що у цей час діється в вашій голові.

Тепер уже і я розсердилася. Він спеціально знущається з мене, і я знаю, що це через ту сутичку між Роменом і Генріком. Певно, пан Маріус, як і мій дідусь, вважає, що це я спровокувала конфлікт. Ніхто ж не бачив, що мене саму мало не вбили. Ніхто в цьому палаці не розуміє, що я дійсно перебуваю в небезпеці. Всі гадають, що я просто не в міру балакуча, легковажна і не здатна ні на що серйозне. Ну гаразд, зараз я їм усім доведу!

 - Добре, - тихо сказала я.  - Але пообіцяйте, що коли у мене все вийде - ви поклопочетесь, щоб я поїхала до Рейдамару.

 - Не "коли", а "якщо", - холодно промовив пан Маріус. - Я вийду ненадовго, а двері зачиню на ключ, щоб вам ніхто не заважав. І щоб у вас не було спокуси якось змахлювати.

Він і справді вийшов. Я почула, як у замку двічі повернувся ключ, і по коридору залунали, усе віддаляючись, кроки. Стало тихо, тільки у кутку кімнати  тихенько цокав настінний годинник.

Я сиділа і дивилася на свічку. Спробувала подумки віддавати їй  накази, потім заплющила очі ( так було легше зосередитися) і стала уявляти, що вона горить. Уявлялося дуже добре, з цим у мене ніколи не було проблем. Я ясно бачила і золотавий вогник, з ледь блакитним відтінком угорі, і те, як він легенько коливається від випадкового протягу... навіть відчула тепло, що плине від полум'я. Проте, розплющивши очі, переконалася - свічка як була незапаленою, такою й залишилася.