15. Король гнівається.

Він ходив по покоях, заклавши руки за спину, і  сердито поглядав у мій бік, проте зберігав мовчання.

За вікном знову моросило, і плив той осоружний туман. Дерева у палацовому саду виступали з молочної димки, наче моторошні привиди, з піднятими до неба руками - гілками.

 - Ти поводиш себе негідним твого походження чином, - нарешті заговорив король, не дивлячись на мене. - На жаль, я змушений констатувати той факт, що зовсім розчарувався у тобі. Я гадав, що наука від розумних людей піде тобі на користь, і ти станеш освіченою та вихованою дівчиною, вартою того, щоб у майбутньому взяти шлюб з достойним чоловіком і зайняти високе місце у суспільстві. А натомість, що ми маємо? Ти переодягаєшся у чоловіче вбрання і разом зі своїми охоронцями п'єш у корчмі!

 - Ваша Величносте,  спиртного я не вживала, -  я скористалася паузою в його монолозі, щоб зробити маленьке уточнення.

 - Навіщо тобі був потрібен цей маскарад? - суворо поцікавився він.

 - Я зважила на ваші застереження стосовно моєї безпеки і  вирішила ужити відповідних заходів, - з люб'язною усмішкою запевнила я.

 - Не замовляй мені зуби! Я знаю, що ти умієш красиво говорити, але це, на даний час, і на  мій превеликий жаль, єдиний твій талант. Була б ти хлопцем - відправив би тебе до духовної семінарії, з тебе вийшов би чудовий проповідник. А так притримай своє красномовство, щоб водити за ніс майбутнього чоловіка!

Незважаючи на те, що він все так же ходив кімнатою із загрозливим виразом на обличчі, я застерегла, що його гнів уже минає. Так улітку спостерігаєш, як грім, хоч і лякає своєю силою, та все ж потихеньку віддаляється.

 - Ваша Величносте, - сказала я. - Ви сьогодні увесь час згадуєте мого майбутнього чоловіка. Я боюся навіть припустити,  кого ви воліли б бачити у цій ролі. Розвійте мої сумніви, коли на те ваша ласка.

 - І не розвію! - він втомився  та, нарешті, усівся у крісло, що стояло перед каміном. Потім махнув мені рукою, щоб я також сідала. Я  примостилася на незручний пуфик поряд із кріслом, тримаючи спину рівно, а погляд - смиренно опущеним до підлоги - все так, як мене навчали на уроках етикету.

 - Так, ти все правильно зрозуміла, - промовив король. - Чого-чого, а  кмітливості  тобі не позичати. Ми й справді із Стефаном обговорювали таку можливість, щоб за рік-два ви з Генріком побралися. З вас була б дуже гарна пара. Але після сьогоднішньої бійки... не знаю, як усе обернеться. Чому ви, як тільки опиняєтеся поруч, кидаєтеся один на одного, як скажені кішка з собакою?

 - Ваша Величносте, боюсь, що у нашому випадку  має місце повна несумісність характерів. А якщо казати прямо - то Генрік просто ненавидить мене. Він би сьогодні з превеликою радістю перерізав мені горлянку, аби поруч не було свідків. І я кажу це цілком серйозно.

 - Не драматизуй! - відмахнувся від мене дідусь. - У нього просто запальний характер, але я бачу, що ти йому небайдужа. Певно, ти сама його зачепила, сказала якесь ущипливе слово. А може, він приревнував тебе до сина Маріуса, що так ревно кинувся тебе захищати? До речі, і справді, чого той малий маг увесь час крутиться біля тебе? Певно, має якісь далекоглядні плани?

 - Ми з Роменом просто друзі. - відрізала я.

 - Я не вірю у безкорисливу дружбу між чоловіком і жінкою. Хіба що вам було б стільки років. як мені... Добре, розкажи  детально, що там відбулося сьогодні між вами з Генріком?

 - То був просто жарт... - почала я, але король рішуче мене перебив:

 - У тебе, дитино, все завжди "просто". З одним ви так просто жартуєте, що якби вас не розборонили, ви б повбивали один одного... Інший - просто друг, але ладен за тебе поплатитися життям...

"Так і є, - подумала я. - Маю друга і ворога. Вірніше - друзів, і ворогів, і що мені з тим робити?"

***************

Власне, я зовсім і не винна в тому, що сьогодні трапилося. Генрік сам прийшов до зали, де ми з Роменом вправлялися у фехтуванні, як часто це робили й  раніше. Але він почав кепкувати з мене і потім побажав сам стати моїм суперником. На той час пан Маріус десь відійшов, тож нас у залі було тільки троє. І хоча Ромен зразу попередив мене, щоб я не велася на таку провокацію, я, звичайно ж, не послухалася. Бо він мене дуже розсердив, той Генрік.

І, без сумніву, я була дурна, адже, чесно кажучи, боєць із мене слабенький. Незважаючи на те, що я тренувалася вже кілька тижнів, обоє хлопців училися цьому мистецтву роками, ще змалечку, а до того ж, вони були просто фізично сильніші. Це я збагнула відразу, але моя природна впертість не дозволяла от так просто взяти і вийти з гри. Ну і я все ще не сприймала ситуацію всерйоз, вважала -  це дійсно гра, не думала, що все може зайти настільки далеко. Якщо бути зовсім відвертою, сподівалася, що от-от зайде пан Маріус, насвариться, аби ми розійшлися, і таким чином  у нашому змаганні не буде переможця та переможеного.

Ромен стояв неподалік і дивився на нас  дуже несхвально, але  він так само був упевнений, що Генрік просто  клеїть дурня. І для нього, як і для мене, було великою несподіванкою, коли Генрік раптом схопив мене за руку й так сильно заламав її за спину, що я аж скрикнула від болю. Мій меч впав на підлогу. А він дуже швидко притягнув мене до себе і приставив лезо свого меча до моєї шиї.

 - Говори швидко, мала зараза, чому ти за мною шпигуєш? - прошипів він мені на вухо. - Як не скажеш, то зараз трапиться прикрий нещасний випадок...

Я все ще була впевнена, що це якийсь жарт.  Не могла бачити його обличчя, але відчувала, наскільки міцно він вчепився у моє плече пальцями, а друга рука, яка тримала меч у безпосередній близькості до мого горла, якось нервово тремтіла. Мені стало по-справжньому страшно.