6. Куди приводить самовпевненість

Столиця зустріла нас туманним ранком, несподівано вигулькнувши могутніми кам'яними стінами з-за придорожніх дерев. Всі з нашої компанії, хто був тут уперше, аж роти пороззявляли - таких високих та міцних укріплень за час нашої мандрівки бачити ще не доводилося. Більшість міст у Землі дощу були огороджені чисто символічними стінами, які часом і на ніч не замикалися... однак це був зовсім інший випадок. Дорога впиралася спершу у глибокий рів, через який було перекинуто  висячий міст;  і на цьому мосту всі бажаючі потрапити до Столиці проходили першу перевірку. Вартові запитували про мету візиту, обдивлялися поклажу. Часом завертали того чи іншого подорожнього просто так, без будь-яких пояснень - можливо, людина здалася чимось підозрілою або просто не сподобалася. Якщо невдаха починав сперечатися, міг і копняка отримати.

Але,  навіть успішно минувши міст, розслаблятися було рано. Потібно було проїхати ще трохи передмістям, де  одна до одної, як гнізда стрижів, ліпилися невеличкі хатини ремісників і  перекупників, і  шлях знову перепиняв високий мур. Це вже був дійсно в'їзд до Столиці, і тут не тільки повторювалася та сама процедура з виясненням -  хто, звідки і навіщо добивається до міста, перевіркою багажу ( а іноді й особистим обшуком), а вартові ще й брали плату за вхід  до головної міської брами. Тут теж частина людей, що прямували перед нами, розверталася назад - можливо, ціна виявилася неприйнятною.

Коли наші фургони, рухаючись у загальному потоці піших, вершників та різномастого  транспорту зі швидкістю равлика, наблизилися-таки до воріт, вперед виступив начальник варти у  повному обладунку, з мечем при боці і спитав, хто ми такі.

 - Мандрівні артисти, - відповів пан Тадей, вклонившися йому. - Прибули, щоб розважити жителів та гостей Столиці на Святі врожаю.

 Він дістав з-за пояса шкіряний гаманець та подав головному вартовому скручений трубочкою аркуш паперу - то був, очевидно, якийсь дозвільний документ, бо, заглянувши у нього, перевіряючий схвально кивнув. Він подав знак своїм двом підлеглим, і ті швидко обнишпорили наші речі, не зупиняючись особливо ні на чому - було видно, що робиться це просто для проформи.

- Ви звідки зараз? - спитав начальник варти менш офіційним тоном.

 - З півночі.

 - Як там, які настрої у людей?

 - Як і скрізь, пане, - відповів наш очільник. - Ходять чутки, що має бути війна. Кажуть, на кордоні неспокійно.

 - Чутки, чутки... - пробурмотів вартовий. - Добре, скільки тут вас?

Він пробіг очима по наших обличчях, на мить задумався,  і підсумував:

 - По золотому з людини, отже  маєте заплатити за вхід  дев'ять золотих... і за багаж ще один, разом - десять.

Це була досить значна сума, проте пан Тадей, і оком не моргнувши, висипав з гаманця монети та відрахував необхідну кількість.

Начальник варти простягнув руку позад себе, і писар, що сидів неподалік за маленьким столиком, швидко вклав йому в долоню клаптик паперу.

 - Ось ваша перепустка, - сказав він пану Тадею. - Сховайте надійно,  на ярмарку, на жаль, трапляються злодії, що люблять нишпорити по кишенях. Як украдуть -  пропали ваші гроші. Діятиме дозвіл до заходу сонця, потім маєте покинути місто.

 - Дякую, пане.

Наші фургони потихеньку рушили з місця,  а вартові вже перенесли свою увагу на наступних бажаючих потрапити до Столиці. Ми заїхали у ворота, що мали висоту близько двох людських зростів. Здавалося, їх разом зі ще вищими  фортечними мурами спорудив якийсь легендарний велетень.

Місто вразило нас своєю суворою і гармонійною красою. Будинки були високі, проте вузькі, кожен пофарбований в інший колір, з вигадливим оздобленням фасадів - здавалося, кожен власник змагався із сусідом, придумуючи щось своє - чи то кам'яні квіти над дверима та вікнами, чи різнобарвні вітражі, чи мозаїчні панно на ганку, чи обвиті зеленню баркони і арки... Скрізь панувала ідеальна чистота, бруківка була рівною і виметеною до блиску. Здавалося, тут живуть одні лиш вельможні люди, принаймні, впродовж усього шляху, яким ми прямували до головної площі, де й відбувалося Свято врожаю,  на очі не трапилася жодна стара чи убога будівля. Хоча я припустила, що за цими розкішними фасадами десь були і бідніші квартали, але ми їх не бачили.  Вулицями снували  святково вбрані люди - неозброєним оком можна було відрізнити місцевих жителів від таких же гостей, як ми. Перші рухалися статечно, високо піднявши голову та особливо не дивлячись навколо; другі ж так і крутили в'язами у різні боки.

- Дивися, - штовхнув мене ліктем у бік Макс, - Он він, королівський палац!

Вулиця саме зробила поворот, і перед нами за  червоними  та синіми дахами відкрився пагорб, на якому стояла висока будівля, увінчана гостроверхими шпилями. На верхівці найвищого з них майорів золотавого кольору прапор.

 - Тільки здалеку й можна подивитися, - просвітив мене Макс. - Близько нікого не пустять.

Але не встигла я як слід роздивитися палац - дорога знову зробила поворот, і він зник з очей.

За кілька хвилин ми зупинилися поблизу ярмаркової площі. Там уже вирував натовп людей. Пан Тадей звернувся до одного з вартових, яких багато проходжувалося майданом, простягнув йому нашу перепустку, і той вказав рукою на вільне місце - мовляв, можете розташовуватися тут.  Ми швиденько заходилися ладнати сцену. Не слід було гаяти часу, якого в нас було не так і багато.

За  півгодини можна було розпочинати виступ. Тим більше, що цікавих ярмаркувальників уже посходилося чимало. Особливо ж цікавих дітлахів - вони обступили сцену і стежили за кожним етапом приготувань до вистави. І от  вона розпочалася. Першим на сцену піднявся пан Тадей, він привітався з глядачами, розповів коротенько про  кожного з учасників трупи та  для початку продемонстрував кілька фокусів.  Далі Рон показав силові вправи, Ванда виконала свої акробатичні трюки, потім глядачів порозважали  Макс із Вугликом. Пес так добре слухався хлопця, виконуючи всі його команди,  що я відчула неабиякий укол ревнощів - мені здалося, що  мій вірний товариш останнім часом зовсім збайдужів до мене, увесь час крутячись навколо Макса. І зараз, зважаючи на те, які овації влаштувала публіка їхньому дуету, я  подумала, що поки що Максів номер користується найбільшою популярністю. Але це поки що!  Вони ще побачать щось дивовижне - вирішила я.