Північний контур

Боб ще раз переглянув повідомлення на екрані автономного пристрою:

КОРИСТУВАЧ: МАККОЙ ГЕЛЕН. ДОДАТКОВИЙ УЧАСНИК: МАККОЙ САРА. ПІДТВЕРДЖЕННЯ НЕ ЗАВЕРШЕНО.

— Якщо система визнала Сару учасником, значить, у неї досі є чинний ідентифікатор, — сказав Петер.

— Або хтось використовує її старий ідентифікатор, — заперечив Томас. — Не забувайте, що саме так вони роками підтримували активність облікового запису Еріка.

Боб повернувся до нього.

— Ти хочеш сказати, що й мій батько міг бути лише записом у системі?

— Я хочу сказати, що система здатна зберігати особу людини навіть після її зникнення. Але це не означає, що людина жива.

Гелен стояла біля столу, схрестивши руки на грудях.

— Мене цікавить інше. Чому система раптом додала маму саме зараз? Раніше вона вважалася померлою.

Томас нахилився до екрана.

— Можливо, спрацював запит на відкриття сховища. Якщо первинні матеріали були передані особисто уповноваженій особі, для доступу могла знадобитися присутність двох учасників: спадкового користувача та того, хто передав матеріали.

— Тобто мене і маму? — запитала Гелен.

— Саме так. Але це лише припущення.

Петер переглянув технічні дані повідомлення.

— Тут є ще одна деталь. Запит на підтвердження надійшов не з 47-Б. Він був переданий через зовнішній канал, а потім система автоматично зареєструвала його всередині об'єкта.

— Звідки? — запитав Боб.

Петер збільшив рядок:

ДЖЕРЕЛО: ПІВНІЧНИЙ ТЕХНІЧНИЙ КОНТУР.

Томас різко випростався.

— Тоді я знаю, де шукати.

— Ти ж казав, що не знаєш, де сховище, — нагадав Боб.

— Я не знав його точного розташування. Але пам'ятаю план північного контуру. Там була окрема технічна галерея, яка не входила до основної схеми 47-Б. Колись її використовували для обслуговування первинного реєстру.

— Чому ти не сказав про неї раніше?

— Бо вважав, що її давно затопили й замурували. Після закриття об'єкта доступ до неї мали знищити.

Петер подивився на нього.

— А якщо не знищили?

— Тоді там може бути сховище.

Боб узяв зі столу жетон ПА-01.

— Нам потрібен оригінал. І, схоже, шлях до нього вже відкрився.

— Не поспішай, — сказала Гелен. — Якщо хтось використовує ім'я моєї матері, то може чекати нас там.

— Тому ми не підемо туди всі разом і не будемо користуватися звичайним входом, — відповів Боб. — Спочатку перевіримо північний контур.

Томас похитав головою.

— Я піду з вами. Я пам'ятаю старі технічні позначення.

— Але ж твоя рука...

— Вона заважає тримати інструменти, але не заважає думати.

— Тоді домовилися, — сказав Боб. — Але якщо стане гірше, залишишся позаду.

Томас промовчав.

Вони вирушили ще до світанку.

Гелен наполягла, щоб їхати окремо. Вона мала зустрітися з ними неподалік старої насосної станції — не біля самого входу, а на покинутій дорозі, яка вела до колишнього технічного майданчика.

Боб і Петер дісталися місця першими.

Над промисловою зоною висів туман. Дорога була розбита, обабіч неї стояли зарослі бур'янами бетонні стовпи. Колись тут проходила службова лінія, яка з'єднувала кілька державних об'єктів.

Томас сидів на задньому сидінні й мовчки дивився у вікно.

— Ти тут бував? — запитав Боб.

— Один раз. Ще до закриття справи. Мене привели сюди для перевірки аварійного каналу. Я тоді не знав, що він веде до сховища.

— А хто тебе привів?

— Людина з Управління особливого державного контролю. Його прізвище було в документах, але я не запам'ятав. Тоді всі думали, що такі перевірки — звичайна частина роботи.

Боб зупинив автомобіль біля старого бетонного паркану.

— Далі пішки.

Вони вийшли й оглянули місцевість.

За кілька хвилин з іншого боку дороги з'явилася Гелен. Вона несла невелику сумку через плече.

— За мною ніхто не йшов, — сказала вона. — Принаймні я нікого не помітила.

— Це не означає, що нас не чекають, — відповів Петер.

Гелен подивилася на Томаса.

— Ти знаєш, куди йти?

— Приблизно.

— Чудово, — пробурмотів Петер. — Саме те, що хотілося почути перед входом у підземний об'єкт.

Томас ледь усміхнувся.

Вони обійшли паркан і спустилися до бетонного каналу. За ним виднілися старі двері, майже повністю приховані землею та чагарниками.

Томас зупинився.

— Ось воно.

На дверях залишилася вицвіла табличка:

47-Б. ПІВНІЧНИЙ ТЕХНІЧНИЙ КОНТУР.

Боб дістав жетон ПА-01.

— Спробуємо?

— Не поспішай, — сказав Томас. — Спочатку перевіримо механізм.

Він обережно оглянув замок. Металевий корпус був старим, але на краю виднілася свіжа подряпина.

— Хтось уже відкривав ці двері.

Петер присів поруч.

— Нещодавно?

— Судячи з подряпин, так.

Гелен подивилася на Боба.

— Можливо, це та сама людина, яка телефонувала.

— Або ті, хто її шукає, — відповів він.

Зсередини почувся тихий механічний звук.

Усі завмерли.

Потім на дверях загорівся маленький індикатор:

ЗАПИТ НА ДОСТУП. КОРИСТУВАЧ: МАККОЙ САРА.

Гелен зблідла.

— Знову вона.

Боб наблизив жетон до зчитувача, але не торкнувся його.

На екрані з'явився новий рядок:

ДЛЯ ВІДКРИТТЯ ПОТРІБНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДВОХ УЧАСНИКІВ. МАККОЙ ГЕЛЕН. МАККОЙ САРА.

— Отже, система чекає на нас обох, — прошепотіла Гелен.

— Але тут лише ти, — сказав Петер.

— Саме тому двері й не відчиняються.

Боб уважно подивився на екран.

— Саро, якщо ти справді нас чуєш, дай знак.

Кілька секунд нічого не відбувалося.

Потім індикатор змінив колір.

ЗОВНІШНІЙ КАНАЛ АКТИВОВАНО.

З динаміка пролунав жіночий голос:

— Гелен?

Гелен зробила крок уперед.

— Так. Хто це?

— Ти стала дорослою.