Ті, кого викреслили

Три удари.

Пауза.

Ще два.

Томас дивився на двері так, ніби впізнав не просто умовний сигнал, а самих людей, які стояли за ними.

— Скільки їх? — пошепки запитав Петер.

— Минулого разу було двоє. Тепер, мабуть, більше.

— Звідки ти знаєш?

— Вони завжди приходять однаково. Спочатку стукають, потім чекають. Якщо не відчиняють, заходять самі.

За дверима знову пролунав голос:

— Томасе, ми знаємо, що ти там. Не ускладнюй ситуацію. Ти вже достатньо наробив.

Боб підійшов до вузького вікна й обережно відсунув край старої штори. Біля входу стояли двоє чоловіків у темному одязі. Трохи далі, біля воріт, виднівся ще один. Поруч працював двигун чорного автомобіля.

— Їх троє, — прошепотів Боб. — Машина заведена.

— Є задній вихід? — запитав Петер.

Томас кивнув на металеві двері за верстаком.

— Через ремонтний бокс. Там вузький прохід між складами. Але доведеться пройти повз стару котельню.

— Тоді ходімо.

Томас спробував підвестися, але скривився від болю.

— Сам упораюся.

— Не впевнений, — сказав Боб і підставив йому плече.

У цей момент двері майстерні здригнулися від сильного удару.

— Останнє попередження! — крикнув чоловік зовні.

Петер схопив сумку з копією архіву. Боб забрав металеву валізу з документами Томаса. Вони швидко рушили до заднього виходу.

Другий удар був сильнішим. Зі старої рами посипалася іржа.

Томас відчинив металеві двері й пропустив інших уперед. За ними починався вузький коридор, заставлений непотрібними деталями та старими інструментами.

Вони майже дісталися котельні, коли позаду почувся гуркіт. Вхідні двері майстерні нарешті піддалися.

— Вони всередині! — крикнув Петер.

Боб озирнувся. У кінці коридору з'явилася темна постать.

— Сюди!

Він штовхнув двері котельні. За ними було приміщення з двома рядами старих труб і невеликим вікном під самою стелею. Вихід із протилежного боку вів до подвір'я сусіднього складу.

Петер допоміг Томасу перелізти через низький металевий бар'єр. Боб передав йому валізу і вже збирався вибратися сам, коли в коридорі пролунав постріл.

Куля вдарила в трубу.

Глухий металевий звук рознісся приміщенням.

— Швидше! — крикнув Петер.

Боб вискочив останнім і зачинив за собою двері. Вони перетнули подвір'я, пройшли крізь пролом у паркані й опинилися на вузькій вулиці за складом.

Чорний автомобіль залишився біля головного входу. Не встигли вони відійти далеко, коли почули, як неподалік завівся інший двигун.

— Вони перекривають вулиці, — сказав Петер.

— Тоді не йдемо вулицями, — відповів Боб. — Через стару залізничну гілку.

Томас важко дихав, але продовжував рухатися.

— Є місце, де можна перечекати. Колишній склад запчастин. Там нас не шукатимуть.

— А Гелен? — запитав Боб.

— Спочатку треба дістатися туди, де зможемо зв'язатися з нею.

Боб міцніше стиснув ручку валізи.

Він уже зрозумів: тепер небезпека загрожувала не лише їм. Якщо документи зникнуть, влада зможе оголосити все вигадкою, а їх самих — злочинцями, які намагалися дестабілізувати державу під час війни.

***

У старому архівному районі Гелен сиділа перед терміналом, намагаючись відновити перерваний зв'язок.

За вікном завила сирена.

Вона підняла голову. На настінному екрані з'явилося попередження про повітряну загрозу. За кілька секунд десь за промисловими кварталами пролунав вибух. Будівля ледь помітно здригнулася.

Гелен вимкнула звук повідомлень і повернулася до екрану.

Запис, який вона відкрила перед тим, як зник зв'язок, містився в особливому додатку до справи 03/17-А. Його назва була короткою:

ПЕРСОНАЛЬНІ ДОЛІ. ВНУТРІШНЄ КОРИСТУВАННЯ.

Гелен відкрила файл.

На екрані з'явилася таблиця. У ній були десятки прізвищ. Поруч із кожним — дата, код операції, старий статус власності та новий запис.

Вона почала переглядати рядки.

Чоловіки, які зникли після перевірок. Жінки, що намагалися оскаржити передачу землі. Посадовці, які відмовилися підписувати документи. Деякі прізвища були їй знайомі з матеріалів, які вона вже знаходила.

А потім вона побачила:

МАККОЙ САРА.

Гелен затамувала подих.

У рядку було зазначено:

Посада: спеціаліст первинного земельного реєстру.

Підстава для вилучення: перешкоджання виконанню особливого державного доручення.

Дата: 21.11.1989.

Статус: передана до спеціального розпорядження ПА-01.

Нижче містився ще один запис:

Право на листування обмежити. Особисті матеріали вилучити. Відомості про місце перебування не вносити до відкритого реєстру.

Гелен перечитала останній рядок.

Мати не просто зникла. Її навмисно прибрали з усіх доступних реєстрів.

Вона відкрила додатковий документ.

Це була копія розпорядження про переведення Сари Маккой до закритого об'єкта тимчасового утримання. У графі про подальшу долю стояв код, який Гелен уже бачила в архіві.

03/17-А.

Але найстрашнішим виявився не сам код.

У нижній частині документа був запис про те, що через шість місяців після переведення справу Сари закрили. Підставою зазначили смерть, однак підтверджувального документа не було. Не було ні медичного висновку, ні свідоцтва, ні запису про поховання.

Лише коротка службова фраза:

«Подальше встановлення місця перебування особи визнати недоцільним».

Гелен відчула, як холонуть пальці.

— Ні… — прошепотіла вона.

Вона не знала, чи мати померла, чи її просто оголосили мертвою. Але тепер мала доказ того, що держава приховала її долю.

Гелен скопіювала файл на переносний накопичувач.

Термінал раптом засвітився червоним.

УВАГА. НЕСАНКЦІОНОВАНЕ КОПІЮВАННЯ.

Вона від'єднала накопичувач.

На екрані з'явилося нове повідомлення:

ЗАПИС ЗАФІКСОВАНО. КАНАЛ ПА-01 ПОІНФОРМОВАНО.