Група закриття

1. Кроки за дверима

У приміщенні 47-Б стало тихо.

Боб дивився на повідомлення, яке продовжувало блимати на екрані:

ДО ОБ'ЄКТА 47-Б НАПРАВЛЕНО ГРУПУ ЗАКРИТТЯ.

— Скільки їх? — запитав він.

Петер перевірив службовий канал.

— Точних даних немає. Але це не звичайна охорона. У них є дозвіл на примусове припинення роботи об'єкта.

— Людською мовою?

— Вони можуть знищити архів, забрати носії й залишити нас тут, якщо вирішать, що так буде зручніше.

Боб перевів погляд на тіло Савчука.

— І це вже траплялося?

Петер не відповів одразу.

— Савчук не просто так залишився тут. Можливо, він знав, що одного дня за архівом прийдуть.

Боб підійшов до столу й забрав металеву табличку з кодом 03/17-КР. Поклав її до кишені.

— Документи не можна залишати.

— Ми не зможемо винести їх усі. Тут тисячі записів.

— Тоді скопіюємо найважливіше.

Петер повернувся до термінала.

— Якщо відкриємо президентський канал, система спробує передати його в центр. А якщо відключимо живлення, архів може заблокуватися назавжди.

— Тобто нас поставили перед вибором: або віддати документи їм, або втратити їх?

— Саме так.

Раптом із коридору долинув глухий металевий звук.

Хтось торкнувся зовнішніх дверей.

Потім ще раз.

Боб повільно повернувся.

— Це вони?

Петер підняв руку, закликаючи мовчати.

За дверима почулися голоси.

— Об'єкт підтверджено. Вхідний контур справний.

Інший голос відповів:

— Перевірте ідентифікатори. Нам наказано зберегти центральний архів, решту матеріалів вилучити.

Боб нахилився до Петера.

— Вони хочуть залишити собі тільки те, що їм потрібно.

— Так. І, судячи з формулювання, вони вже знають, де шукати.

2. Артур повертається

У коридорі спалахнуло світло.

Боб і Петер відступили від дверей кімнати. За кілька секунд на внутрішньому дисплеї з'явилося зображення зовнішнього проходу.

Там стояв Артур Рейн.

Він був один. Пальто забруднене пилом, на комірі виднівся знайомий знак — коло, перекреслене двома лініями.

Артур приклав до панелі службову картку.

ДОСТУП ВІДХИЛЕНО.

Він спробував ще раз.

Той самий результат.

— Відчиняйте, — сказав Артур через переговорний пристрій.

Боб не поспішав відповідати.

— Чому ми повинні вам довіряти?

Артур подивився просто в камеру.

— Не повинні. Але якщо не відчините, за кілька хвилин вони відкриють двері самі.

— Хто вони?

— Група закриття. Я бачив їхній наказ. У них немає завдання затримувати вас для допиту.

— А яке завдання?

Артур на мить опустив очі.

— Не допустити виходу документів за межі об'єкта.

Петер глянув на Боба.

— Він не бреше. Принаймні цього разу.

Боб натиснув кнопку розблокування.

Двері відчинилися, і Артур швидко зайшов усередину. За його спиною знову замкнувся металевий засув.

— Скільки часу? — запитав Петер.

— Не більше десяти хвилин. Вони вже пройшли зовнішній контур.

— Ви привели їх сюди?

Артур різко повернувся до Боба.

— Ні. Вони отримали наказ раніше, ніж я дізнався про ваше відкриття архіву.

— Звідки?

— Центральний канал. Я спробував затримати групу, але мій доступ анульовано.

Боб уважно подивився на нього.

— Ви ж були одним із них, чому тоді відкликали підпис.

— Тому що зрозумів, що підписав не технічний дозвіл. Я підтвердив рішення, яке вже було ухвалене. Перевірка існувала лише на папері. Землі мали перейти новим власникам незалежно від того, що виявлять аудитори.

— Але ви погодилися.

— Я думав, що зможу виправити це пізніше. Коли зрозумів, що люди вже зникають, було запізно.

— І кого ви намагалися врятувати? — запитав Боб.

Артур підняв на нього очі.

— Еріка Йохансона.

Боб завмер.

— Мого батька?

— Він мав копію первинного підтвердження з президентського каналу. Якби її знайшли, операцію можна було б пов'язати з людьми, які її затвердили. Я допоміг йому вийти з об'єкта, але не зміг зберегти все, що він залишив.

— Ви знаєте, що з ним сталося?

— Ні. І не буду вигадувати відповідь.

Боб відвернувся. Ця відповідь не принесла полегшення, але принаймні була чесною.

— Тоді допоможіть нам закінчити те, що він почав.

Артур кивнув.

3. Голос із поверхні

У цей час Гелен усе ще перебувала в старому архівному приміщенні.

На екрані перед нею світився статус підключення до 47-Б. Вона бачила, що Боб і Петер активні, але не могла розібрати, що відбувається всередині об'єкта.

Раптом термінал видав попередження:

ВИЯВЛЕНО НЕСАНКЦІОНОВАНЕ ПІДКЛЮЧЕННЯ. СПРОБА ПЕРЕХОПЛЕННЯ КАНАЛУ.

Гелен від'єднала основний кабель і підключила резервний носій, який отримала разом із копією материного документа.

Екран згас.

За секунду знову засвітився.

ЛОКАЛЬНИЙ КАНАЛ ВІДНОВЛЕНО.

Вона натиснула кнопку зв'язку.

— Бобе, ти мене чуєш?

Спочатку відповіді не було.

Потім пролунав його голос:

— Гелен? Так. Чую.

— Що відбувається?

— До нас іде група закриття.

Гелен відчула, як напружилися плечі.

— Вони вже всередині?

— Поки ні. Але скоро будуть.

— У мене є копія документа Сари. І доступ до президентського каналу. Я можу передати вам усе, що знайшла.

— Не поспішай. Вони можуть перехопити передачу.

— Тоді що мені робити?

Боб глянув на Артура.

Той підійшов до термінала.

— Скажіть їй, щоб не відкривала канал через державну мережу, — промовив він. — Нехай збереже копію окремо. Нам потрібен час.

— Гелен, чуєш? — сказав Боб. — Поки нічого не публікуй. Збережи всі копії й не повертайся до архіву.

— А ви?

— Ми спробуємо вибратися.

Гелен хотіла заперечити, але в цей момент над містом завила сирена.