Наказ згори

1. Ім'я на старому екрані

— Шість годин, — промовив Петер, дивлячись на відлік. — Потім архів закриється.

— А якщо ми не встигнемо?

— Судячи з того, що ми вже побачили, система не збирається давати нам другий шанс.

Боб ще раз натиснув на файл президентського каналу. Відповідь не змінилася.

ДОСТУП ДО ФАЙЛУ ПОТРЕБУЄ ПІДТВЕРДЖЕННЯ СПАДКОВОГО КОРИСТУВАЧА. ГЕЛЕН МАККОЙ.

— Треба знайти спосіб зв'язатися з нею, — сказав Боб.

— Ти забув? Зовнішній канал заблокований.

— Тоді знайдемо інший.

Петер обійшов термінал і знайшов ще один роз'єм, прихований під металевою кришкою.

— Тут є локальний канал зв'язку. Старий, але, можливо, він досі працює.

Він відкрив кришку й під'єднав кабель із власного пристрою.

Екран блимнув.

ЛОКАЛЬНА МЕРЕЖА АКТИВНА.

На дисплеї з'явився перелік службових ідентифікаторів. Серед них був один, позначений червоним кольором.

ОСТАННІЙ СВІДОК. СТАТУС: НЕ АКТИВНИЙ.

— Це може бути той чоловік, — сказав Петер.

Боб подивився на тіло за столом.

— Спробуй відкрити.

Система запросила ідентифікатор. Петер переписав номер із металевої таблички.

За кілька секунд на екрані з'явилося ім'я:

МАР'ЯН САВЧУК.

Нижче містився короткий службовий опис:

Колишній спеціаліст центрального каналу передачі. Уповноважений на технічне супроводження закриття справи 03/17-А.

Боб перечитав інформацію.

— Отже, він був тут під час закриття справи.

— І, схоже, залишився тут після того, як усі інші пішли.

— Чому?

Петер відкрив наступний запис.

ОСТАННЄ СЛУЖБОВЕ ПОВІДОМЛЕННЯ: «Я виконав наказ. Але не підписував його. Не я визначав, чиї землі потрібно забрати. Не я вирішував, хто має зникнути. Я лише забезпечив, щоб документи потрапили туди, куди наказали».

Боб відчув, як усередині закипає злість.

— Усі вони лише виконували накази.

— Можливо, так вони виправдовували себе.

— А люди втрачали землю. Деякі втрачали життя.

Петер відкрив останній файл Савчука. Він був пошкоджений, але кілька рядків вдалося прочитати:

«Коваленко Роман передав розпорядження через центральний канал. Після цього я отримав копію документа з позначкою ПА-01. Наказ був погоджений до початку операції. Підпис…»

Текст обривався.

— ПА-01, — повторив Боб. — Що це?

Петер відкрив довідник скорочень.

ПА — ПРЕЗИДЕНТСЬКА АДМІНІСТРАЦІЯ. 01 — КАНАЛ ОСОБЛИВОГО ДОСТУПУ.

Вони кілька секунд мовчали.

— Тепер у нас є не просто припущення, — сказав Боб. — Є документальний слід.

— Але ще немає самого документа.

Боб подивився на відлік.

05:31:42.

— І ми не отримаємо його без Гелен.

2. Те, що приховував Томас

Томас сидів у невеликому підсобному приміщенні за старою майстернею. Будинок Боба він залишив після другого візиту незнайомців. Його поранена рука майже не слухалася, а кожен рух віддавав болем у плече.

Він поклав на стіл старий металевий ключ із позначкою 03/17.

Поруч лежала пожовкла фотографія.

На ній були п'ятеро людей: Ерік Йохансон, Артур Рейн, мати Гелен, Мар'ян Савчук і Коваленко Роман.

Томас довго дивився на обличчя останнього.

— Ти теж знав, чим усе закінчиться, — прошепотів він.

Він дістав із кишені маленький диктофон. Пристрій був старий, із подряпаним корпусом. Томас натиснув кнопку відтворення.

Спочатку пролунав шум, потім голос Еріка Йохансона:

— Ми не змогли зупинити передачу.

Пауза.

— Томасе, якщо ти слухаєш це, то пам'ятай: оригінал протоколу — не єдиний доказ. Є ще підтвердження, яке прийшло згори. Його не внесли до реєстру, але копія залишилася.

Інший голос, жіночий:

— Ми повинні передати її комусь, хто зможе оприлюднити.

— Ні, — відповів Ерік. — Якщо передамо зараз, вони знищать і копію, і людей, які її бачили.

— Тоді що нам робити?

— Зберегти. Дочекатися часу, коли хтось зможе відкрити 47-Б.

Запис обірвався.

Томас вимкнув диктофон.

Він знав, що Боб уже знайшов кімнату Савчука. Знав, що наступним кроком буде пошук президентського документа. Але він не знав, чи готовий Боб почути все.

Томас узяв телефон і набрав номер.

— Бобе? Це я.

— Томасе, де ви?

— У безпечному місці. Наскільки це взагалі можливо.

— Ми знайшли Мар'яна Савчука.

— Він мертвий? — нарешті запитав Томас.

— Так. Уже давно.

— Тоді ви знайшли його останній архів.

— Ми знайшли його ім'я. І документ, у якому згадується президентська адміністрація.

Томас заплющив очі.

— Слухай уважно. Я більше не буду приховувати від тебе те, що знаю.

— Тоді говоріть.

— Коваленко Роман не був головною людиною. Він передавав рішення, які надходили з президентської адміністрації. Але навіть він не мав права самостійно затверджувати такі операції.

— Хто мав?

— Той, чий підпис стояв під особливим розпорядженням. Я його бачив.

— Чий підпис?

— Не телефоном, Бобе. Я покажу тобі документ.

— Де ви?

Томас назвав місце зустрічі.

— І ще одне, — додав він. — Не відкривайте файл без Гелен. Її мати залишила там не просто підпис.

— Що саме?

— Доказ того, що президентський канал знав про незаконність операції ще до її початку.

Зв'язок перервався.

Боб повільно опустив телефон.

— Томас знає, хто підписав наказ, — сказав він.

Петер подивився на нього.

— Тоді, можливо, ми нарешті отримаємо відповідь.

3. Гелен і підпис

Гелен спустилася до підземного переходу. Сирена вже стихла, але люди не поспішали виходити з укриттів. На інформаційному табло повідомляли про пошкодження енергетичного об'єкта на околиці міста.

Вона спробувала ввімкнути телефон.