Останній свідок

1. Запис, якого не мало бути

Боб ще раз перечитав записку, знайдену під книгою.

«Якщо ви це читаєте, значить, вони знову відкрили об'єкт».

— Він знав, що сюди хтось повернеться, — сказав Петер.

— Або чекав на когось конкретного.

Боб обережно оглянув стіл. Поряд із пістолетом лежала невелика металева табличка. Напис на ній майже стерся, але кілька слів ще можна було розібрати.

ТЕХНІЧНИЙ ВІДДІЛ. КАНАЛ ПЕРЕДАЧІ.

Нижче був номер співробітника.

Петер дістав телефон і спробував сфотографувати табличку.

— Немає зв'язку, — промовив він.

— Тут і не повинно бути зв'язку.

— Я маю на увазі, що камера не працює.

Боб глянув на нього.

— Камера?

— Пристрій зависає. Схоже, система блокує.

Боб обережно перевернув металеву табличку. На звороті був вигравіюваний короткий код: 03/17-КР.

— КР, — промовив Петер. — Знову ці ініціали.

— Тепер уже не Коваленко Роман, а конкретний код.

Боб нахилився до столу. Під краєм стільниці була прикріплена невелика пластикова кишеня. Він витягнув із неї тонкий конверт.

На ньому було написано:

ДЛЯ ТОГО, ХТО ВІДКРИЄ 47-Б.

Усередині лежала фотографія. На ній стояли четверо чоловіків і жінка біля входу до технічного корпусу. Боб упізнав Томаса, Артура та свого батька.

Четвертий чоловік був йому незнайомий.

Жінка стояла трохи осторонь. Її обличчя було частково затінене, але Боб помітив знайому рису — родимку біля лівого ока.

— Петер… — тихо сказав він.

Петер подивився на фотографію.

— Це мати Гелен.

— Схоже на неї.

На звороті фотографії був напис:

«Остання зустріч перед передачею. 19 листопада 1989 року».

— Отже, вони всі були тут, — промовив Петер.

— І цей чоловік теж.

Боб знову подивився на небіжчика. Можливо, це був той самий четвертий чоловік. Але підтвердити це без документів було неможливо.

Під фотографією лежав ще один аркуш.

На ньому було надруковано:

«Коваленко Роман не мав права самостійно приймати рішення про передачу матеріалів. Наказ надійшов через центральний канал. Особа, яка підтвердила наказ, не внесена до реєстру».

Боб повільно опустив аркуш.

— Тепер зрозуміло, чому його ім'я постійно з'являється в документах.

— Він був посередником?

— Можливо. Але хтось стояв над ним.

Петер подивився на двері.

— Нам потрібно знайти Артура.

— Спочатку треба зрозуміти, хто цей чоловік.

Боб ще раз оглянув кімнату. На стіні над столом виднівся невеликий прямокутник, де фарба відрізнялася від решти поверхні. Він натиснув на нього.

За стіною клацнув механізм.

Відкрилася вузька ніша, у якій стояв старий термінал.

На екрані з'явився напис:

АРХІВ ОСТАННЬОГО СВІДКА.

Петер відступив на крок.

— Бобе, здається, ми знайшли те, що він хотів нам залишити.

2. Сирена

Гелен стояла біля вікна старого термінала, коли над містом завила сирена.

Спочатку вона не звернула уваги. За останній час звуки повітряної тривоги стали настільки звичними, що люди часто продовжували свої справи, навіть не підводячи голови.

Але цього разу сирена не припинялася.

На вулиці люди почали прискорювати крок. Хтось побіг до підземного переходу, водій залишив автомобіль посеред дороги й кинувся до найближчого укриття.

Гелен дістала телефон. На екрані з'явилося повідомлення:

ПОВІТРЯНА ТРИВОГА. ЗАГРОЗА УДАРУ ПО ОБ'ЄКТАХ ІНФРАСТРУКТУРИ.

За кілька секунд десь на околиці пролунав вибух.

Віконне скло затремтіло.

Гелен відійшла від вікна й притиснулася до стіни. Вона знала, що після першого вибуху зазвичай буде другий.

Телефон завібрував.

Невідомий номер.

«Ви знайшли зв'язок між Коваленком і центральним каналом».

Гелен перечитала повідомлення.

Наступне надійшло майже відразу:

«Не шукайте наказ. Шукайте того, хто його затвердив».

Вона швидко набрала відповідь:

Хто ви?

Відповідь не надійшла.

Замість цього з'явився ще один текст:

«Ваша мати не була єдиною, хто відмовився підписати документ».

Гелен відчула, як у неї похололи пальці.

Вона вже хотіла написати нове повідомлення, але екран згас.

За вікном пролунав ще один вибух. Цього разу ближче.

Гелен сховала телефон і рушила до виходу.

Тепер вона розуміла, що хтось не просто спостерігає за нею. Хтось намагається спрямувати її до певної відповіді.

І, можливо, ця людина знала про її матір більше, ніж усі архіви разом.

3. Останній свідок

Термінал у кімнаті ожив.

На екрані з'явився перелік записів. Більшість із них були пошкоджені, але один файл залишався доступним.

ЗАПИС № 19-11-1989. КАНАЛ: ЦЕНТРАЛЬНИЙ. СТАТУС: НЕ ДЛЯ ВІДКРИТОГО РЕЄСТРУ.

Боб натиснув на файл.

Спочатку почувся шум, потім чоловічий голос:

— Перевірка зв'язку. Запис ведеться. Присутні представники технічного відділу, земельного реєстру та центрального управління.

Інший голос запитав:

— Чи підтверджено передачу первинних матеріалів?

— Так, — відповів перший. — На підставі розпорядження центрального каналу.

— Хто затвердив розпорядження?

Кілька секунд мовчання.

Потім голос, який звучав значно чіткіше:

— Це не входить до компетенції присутніх.

Боб нахилився до екрана.

— Зупини, — сказав він.

Петер зупинив запис.

— Ти впізнав голос?

— Ні. Але він говорить так, ніби звик, що йому не ставлять запитань.

Вони продовжили прослуховування.

— Передача має бути завершена до початку перевірки, — промовив той самий голос. — Усі документи, що підтверджують попереднє право власності, переводяться до закритого архіву. Відкритий реєстр повинен відображати новий статус.