Розділ 2. Підпис, якого не мало бути

1. Конверт

Після кількох поворотів Гелен переконалася, що за нею, здається, ніхто не йде, але це нічого не доводило. Темний автомобіль без державних номерів міг стояти за рогом, у дворі або на сусідній вулиці. Вона вже не намагалася переконувати себе, що це випадковість.

Гелен зайшла до старої пральні, яка працювала цілодобово. Усередині пахло вологим одягом і мийними засобами. За дальнім столиком нікого не було. Вона сіла спиною до стіни, поставила сумку на коліна і дістала конверт.

На ньому стояло лише:

47-Б.

Вона обережно розірвала край.

Усередині лежали дві фотографії та складений учетверо аркуш. Перша фотографія зображувала групу людей біля бетонної споруди, частково прихованої землею. Знімок був старий, чорно-білий. На звороті хтось написав: «Північний контур. 1989».

Гелен упізнала чоловіка на передньому плані.

Ерік Йохансон — батько Боба.

Вона бачила його фотографії раніше, але тут він виглядав значно молодшим. Поруч стояла жінка з темним волоссям. Її обличчя здавалося знайомим, хоча Гелен не могла одразу зрозуміти чому.

Вона перевернула фотографію.

На звороті другим почерком було додано:

«Первинний протокол не підписаний усіма учасниками».

Гелен розгорнула аркуш.

Це була копія частини протоколу 03/17-А. Вона вже бачила цей номер у документах, знайдених в архіві, але тепер перед нею був фрагмент, якого там не було.

У верхній частині значилося:

ПРЕДМЕТ ПЕРЕВІРКИ: ЗМІНА ПРАВ ВЛАСНОСТІ БЕЗ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВЛАСНИКА.

Нижче йшов перелік земельних ділянок. Поряд із кількома номерами стояли однакові позначки: «Власник викликаний на перевірку», «Процедуру призупинено», «Право доступу збережено».

Останній запис був обведений олівцем:

«Заборонити остаточну зміну статусу до відкриття об’єкта 47-Б».

Гелен прочитала рядок ще раз.

Її мати працювала з подібними справами. Вона відмовлялася підписувати документи, якщо не мала доказів добровільної згоди власників. Але чому її ім’я опинилося в одному протоколі з Еріком Йохансоном?

Гелен перевернула другу фотографію.

На ній була її мати. Молодша, ніж Гелен пам’ятала її навіть за сімейними знімками. Вона стояла біля столу з розкладеними документами, а за її спиною виднілася табличка з написом «Відділ первинного земельного обліку».

Поруч із нею стояв Ерік.

На звороті було написано:

«Остання спільна перевірка. Не знищувати оригінали».

Гелен відчула, як холоднішають пальці.

Вона все життя вважала, що мати просто стала жертвою службового конфлікту. Після її смерті державні архіви зберігали лише сухі відомості про роботу й кілька формальних документів. Жодного пояснення, жодного завершеного розслідування.

Тепер з’являлося інше пояснення: її мати могла знати про 47-Б ще до того, як держава оголосила справу закритою.

Телефон завібрував.

Невідомий номер:

Не передавайте фотографії Марині Восс.

Гелен не відповіла.

За кілька секунд надійшло друге повідомлення:

І не шукайте чоловіка, який приніс конверт. Він не той, ким здається.

Гелен подивилася на двері пральні.

Потім на фотографії.

Хтось знав, що вона отримала конверт. Хтось знав, що вона може звернутися до Марини. І хтось хотів, щоб вона почала підозрювати навіть того, хто передав їй документи.

Вона сховала фотографії окремо від аркуша.

Тепер їй потрібно було не просто знайти справу Боба.

Їй потрібно було зрозуміти, чому її мати й батько Боба колись працювали над однією справою — і чому всі сліди цієї роботи вели до об’єкта, якого офіційно не існувало.

2. Закриті двері

У підземному коридорі Боб не зводив очей із попередження:

НЕ ПЕРЕДАВАЙТЕ ПРОТОКОЛ ГЕЛЕН МАККОЙ.

— Звідки вони знають, що ми знайшли протокол? — запитав він.

Петер стояв біля панелі керування, намагаючись визначити джерело голосового повідомлення.

— Система могла передавати дані назовні. Або хтось стежить за станом вузлів. 

— Ти казав, що об’єкт давно не використовують. 

— Я казав, що його не було в чинних документах. Це не означає, що він не працював.

Боб повільно поклав накопичувач на металеву полицю.

— А що означає попередження про Гелен? 

— Може, хтось хоче її захистити.

— А може, хоче, щоб я перестав їй довіряти.

— Так.

— Ти навіть не спробуєш переконати мене в іншому?

Петер подивився на нього.

— Після всього, що я приховував, ти однаково не почнеш вірити мені лише тому, що я так кажу.

Ця відповідь розлютила Боба сильніше, ніж чергова брехня.

— Тоді, щоб тебе... Скажи те, чого я досі не знаю.

Петер мовчав.

— Ти знав, що моя земля внесена до списку. Знав, що батько залишив ключ. Ти все це знав. Що ще?

Петер опустив погляд на контейнер.

— Коли я працював із земельними списками, мені доручили перевірити старі справи, які не збігалися з новим реєстром. У більшості випадків розбіжності наказували виправити без додаткової перевірки.

— А в моєму випадку?

— Твій батько відмовився погодити передачу доступу. Він наполягав, що будь-яке рішення має приймати власник особисто.

— І за це його прибрали зі списків?

— Я не знаю, що саме сталося з твоїм батьком. Але після його відмови справу позначили як незавершену. Потім мені наказали не повертатися до неї.

— А ти послухався.

— Так.

Боб відвернувся.

Він хотів почути щось інше. Пояснення, яке зробило б минуле менш огидним. Але Петер не виправдовувався, і його слова звучали переконливо.

— Ти сказав, що мій батько врятував тебе, — промовив Боб. — Як?

— Він знайшов помилку в моєму особовому записі. Мене вже внесли до списку людей, яких мали затримати для перевірки. Ерік довів, що частина даних була підроблена. Він міг передати документи керівництву, але замість цього дав мені час зникнути.