Поза мережею

Гелен вийшла з Центру через службовий вихід.

Марина Восс дала їй адресу невеликого юридичного архіву, де зберігалися копії старих кадастрових документів. Вона попередила, що туди рідко заглядають перевіряльники, бо архів давно вважають неважливим.

— Якщо знайдете документ про ділянку Боба, не беріть оригінал, — сказала Марина. — Зробіть копію. І не користуйтеся терміналами Центру.

— Ви допомагаєте мені, хоча можете втратити роботу.

— Я вже втратила дещо важливіше, — відповіла Марина. — Колись я вірила, що закон захищає людей. Тепер я хочу хоча б знати, коли він перестає це робити.

Гелен не стала розпитувати.

Вона вийшла на вулицю й одразу помітила автомобіль без державних номерів, припаркований через дорогу. Усередині нікого не було видно.

Вона пішла до зупинки, але автомобіль рушив за нею.

Гелен змінила напрямок, звернула до торгової галереї й пройшла крізь натовп. За кілька хвилин вийшла через інший вихід. Машини там не було.

Вона дістала телефон і спробувала зателефонувати Бобові.

Виклик не пройшов.

На екрані з’явилося повідомлення:

АБОНЕНТ ТИМЧАСОВО НЕДОСТУПНИЙ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕВІРКОЮ ДЕРЖАВНОГО СТАТУСУ.

Гелен перечитала повідомлення.

Вона знала, що Боба можуть обмежити в пересуванні. Знала, що його рахунки можуть перевіряти. Але тепер держава могла просто відключити його від зв’язку, не затримуючи офіційно.

Людина ще була жива, ще мала дім, землю, близьких. Але для зовнішнього світу вона вже поступово переставала існувати.

Гелен сховала телефон і пішла далі.

Тепер їй було потрібно не просто знайти документи.

Їй потрібно було знайти спосіб довести, що Боб досі має право бути почутим.

А десь під землею система щойно видала слова, які могли змінити не лише долю однієї ферми, а й долі десятків людей, чиї імена зникли з державних реєстрів.

Гелен ще не знала, що Боб уже знайшов перший доказ.

І що відтепер вони обоє перебувають у списку людей, за якими стежать.