Під землею

У сараї Боб стояв над відкритим люком і слухав тишу, яка настала після останнього повідомлення.

Його батько помер шість років тому. Але держава перестала визнавати його існування задовго до того, як його поховали.

Боб стиснув ключ.

— Я спущуся, — сказав він. 

— Тоді я піду з тобою, — відповів Петер. 

— Ні, — заперечив сивий чоловік. — Ти залишишся тут.

Петер розсміявся коротко й без радості.

— Ви досі думаєте, що можете наказувати мені? 

— Я думаю, що ти вже одного разу допоміг нам знайти потрібну людину. Не змушуй мене повірити, що тепер робиш це вдруге.

Боб повільно повернувся до Петера.

— Що він має на увазі?

Петер дивився на нього, але мовчав. І цього разу Боб не став чекати на відповідь.

Він ступив на першу металеву сходинку й почав спускатися в темряву.

За його спиною сивий чоловік наказав своїм людям не рухатися.

А знизу знову пролунав голос батька:

— Бобе, якщо ти мене чуєш, не вір тому, хто привів тебе сюди.

Боб зупинився. Він повільно підняв голову.

Нагорі стояв Петер Голот. І вперше відтоді, як вони зустрілися, Петер не дивився йому в очі.

Металеві сходи йшли вниз уздовж бетонної стіни. За перші кілька метрів денне світло з сараю перетворилося на вузьку смугу, а потім зникло зовсім.

Боб зупинився й дістав телефон. Ліхтар освітив кабельні канали, старі кріплення та жовті попереджувальні знаки. На одному з них ще можна було прочитати:

ОБ’ЄКТ 47-Б. ДОСТУП ЛИШЕ ЗА ПІДТВЕРДЖЕНИМ ПРАВОМ ВЛАСНОСТІ.

Він провів пальцями по напису.

— Право власності на підземний комплекс? — тихо запитав Боб сам у себе. — Що ти приховував, тату? 

— Не розмовляй із системою, — долинув зверху голос Петера.

Боб підняв голову.

— Чому? 

— Бо вона записує все. 

— Ти щойно сказав, що не знаєш, що тут унизу. 

— Я не знаю, що тут залишилося. Але знаю, як працювали старі комплекси.

Боб продовжив спуск.

Унизу сходи закінчувалися невеликим майданчиком. Перед ним стояли важкі двері без ручки. Праворуч містився зчитувач із вузьким отвором для ключа.

Боб вставив ключ. Замок клацнув. На дверях засвітився екран:

ВІТАЄМО, СПАДКОЄМЦЮ.

Під цим написом з’явилися два варіанти:

• ПЕРЕГЛЯД ДОКУМЕНТІВ.
• ВІДНОВЛЕННЯ АРХІВУ.

Боб натиснув перший. Екран згас. Потім з’явилося повідомлення:

ДОСТУП ОБМЕЖЕНО. ПЕРЕД ПОЧАТКОМ ПЕРЕГЛЯДУ НЕОБХІДНО ПІДТВЕРДИТИ ОСОБУ ПОПЕРЕДНЬОГО ВЛАСНИКА.

Нижче висвітився порт для документа.

Боб дістав батьківський щоденник. Між сторінками лежала стара фотографія з написом «Північний контур. 1989». Він приклав фотографію до зчитувача.

Нічого не сталося.

— Звичайно, — пробурмотів Боб. — Було б надто просто.

Він уже збирався прибрати фотографію, коли помітив дрібний рядок на її звороті. Раніше він не звертав на нього уваги: кілька цифр, написаних батьковою рукою:

47-Б / 03 / 17.

Боб увів цифри. Екран блимнув.

ОСОБУ ПОПЕРЕДНЬОГО ВЛАСНИКА ПІДТВЕРДЖЕНО ЗА АРХІВНИМ ЗАПИСОМ.

Потім з’явилося нове повідомлення:

ОСТАННЄ ЗВЕРНЕННЯ: ЕРІК ЙОХАНСОН. ДАТА: 17 ВЕРЕСНЯ.

Боб застиг. На екрані не було року.

Він спробував відкрити подробиці, але система вимагала додаткового підтвердження. Тоді внизу екрана з’явилося ще одне повідомлення:

ОСТАННЄ ЗВЕРНЕННЯ НЕ ЗАВЕРШЕНО.

Боб повільно відступив від дверей.

Сімнадцяте вересня було датою його виклику до Центру. Тією самою датою, яку він побачив у документах про передачу своєї ділянки.

Збіг? Чи система заздалегідь знала, коли за ним прийдуть?

— Бобе! — гукнув Петер згори. — Що там? 

— Мій батько заходив сюди сімнадцятого вересня. 

— Якого року? 

— Не знаю. 

— Тоді не роби поспішних висновків!

Боб подивився на екран.

— А якщо це було сьогодні?

Петер замовк.

Боб натиснув «Відновлення архіву».

Система попередила, що операція може змінить статус об’єкта та повідомити уповноважені державні служби. Він підтвердив.

На екрані з’явилася шкала завантаження:

Десять відсотків. Двадцять. Тридцять.

Потім система зупинилася:

ЗНАЙДЕНО НЕЗАВЕРШЕНУ СПРАВУ ПРО ЗМІНУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ. ПОТОЧНИЙ ВЛАСНИК: БОБ ЙОХАНСОН. ПОПЕРЕДНІЙ ВЛАСНИК: ЕРІК ЙОХАНСОН. ПІДСТАВА ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ: НЕВІДПОВІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ПЕРВИННИМ ДОКУМЕНТАМ.

Боб відчув, як у нього пересохло в роті.

Він очікував побачити докази змови, приховані накази чи списки зниклих фермерів. Натомість система повідомляла, що саме державний реєстр може містити неправдиві відомості.

На екрані виник останній рядок:

ПЕРЕГЛЯНУТИ ПЕРВИННИЙ ДОКУМЕНТ?

Боб натиснув «Так».

З’явився скан старого бланка з підписом його батька. Документ був датований 1989 роком. У ньому йшлося про передачу прав на об’єкт державній установі.

Але підпис був перекреслений червоним штампом:

ПЕРЕДАЧУ НЕ ЗДІЙСНЕНО. ВЛАСНИК ВІДМОВИВСЯ ПІДТВЕРДИТИ ДОБРОВІЛЬНУ ЗГОДУ.

Нижче стояв другий штамп:

ПОВТОРНА СПРОБА ПРИЗНАЧЕНА НА 17 ВЕРЕСНЯ. [РІК ПРИХОВАНО]

Боб торкнувся екрана.

Його батько не просто відмовився віддати ключ. Він залишив систему в стані, за якого держава ніколи не могла законно завершити передачу об’єкта.

І тепер Боб, відкривши люк, відновив справу, яку хтось намагався поховати десятиліттями.

Зверху пролунав голос Петера:

— Бобе, вимикай систему! Вони вже отримали сигнал! 

— Хто вони? 

— Усі, хто чекав на цей день.

Екран блимнув.

З’явився новий запис, якого Боб не відкривав:

ПОВІДОМЛЕННЯ ВІД ЕРІКА ЙОХАНСОНА. АДРЕСАТ: БОБ. УМОВА ВІДТВОРЕННЯ: ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПРАВА СПАДКОЄМЦЯ.