Нічні гості

Минуло трохи часу, коли на дорозі знову з'явилися машини.

Боб стояв біля вікна й дивився на них. Три чорні автомобілі. Цього разу без сирен. Без мигалок. Вони просто зупинилися біля воріт.

— Вони повернулися, — тихо мовила Гелен.

Петер підійшов до вікна. — Ні. 

— Як це «ні»? 

— Це не та група.

Боб подивився на нього. 

— Звідки ти знаєш? 

— Інші номери.

На подвір'я вийшли четверо людей у сірій формі. На грудях — емблема державної служби контролю мобілізаційного резерву. Один із них тримав планшет.

— Бобе Йохансон! — гукнув він. — Вийдіть для перевірки документів!

Боб стиснув щелепи. 

— Я вже проходив перевірку. — Ваша перевірка не завершена.

Гелен вийшла вперед. 

— Я його представник.

Чоловік у формі подивився на неї.

— Ви член родини? 

— Ні. 

— Тоді відійдіть. 

— Я його цивільна партнерка.

Чоловік навіть не змінив виразу обличчя. 

— Це не надає вам права представляти його інтереси.

Боб відкрив двері. 

— Не чіпайте її.

Представник служби подивився на нього. 

— Пане Йохансон, вам заборонено залишати територію без дозволу. 

— На якій підставі? 

— На підставі вашого статусу. 

— Якого статусу?

Чоловік подивився в планшет. 

— Чоловік призовного віку. Власник сільськогосподарської землі. Потенційний ресурс державного резерву.

Боб відчув, як у нього стискаються кулаки. 

— Я фермер, а не ресурс. 

— Для держави це не взаємовиключні поняття.

Гелен зробила крок уперед. 

— А я можу вільно залишити територію?

Чоловік подивився на неї. 

— Так. 

— Навіть зараз? 

— Якщо немає окремого обмеження. 

— А якщо я поїду разом із Бобом?

Представник на секунду замовк. 

— Він не може залишити територію. 

— А я можу. 

— Так.

Гелен подивилася на Боба. 

— Тобто ми живемо в одному будинку, працюємо на одній землі, але закон вважає, що він не може вийти за ворота, а я можу? 

— Саме так. 

— Чому?

Представник знизав плечима. 

— Це різні категорії громадян.

Боб тихо засміявся. 

— Категорії.

Чоловік подивився на нього. 

— Вам щось не подобається? 

— Мені багато чого не подобається. 

— Тоді раджу бути обережним із висловлюваннями.

Гелен несподівано запитала: 

— А якби я була власницею цієї ферми?

Представник відповів одразу: 

— Тоді ви могли б розпоряджатися нею самостійно.

Боб повернув голову до Гелен. Вона теж це почула. 

— Навіть якби я не була військовозобов'язаною? — Саме тому. 

— Тобто чоловіка можуть забрати, а його землю потім передати іншій юридичній особі?

Представник трохи змінився в обличчі. 

— Передача майна відбувається відповідно до законодавства. 

— А хто підписує її, якщо власник перебуває на фронті? — запитала Гелен. 

— У разі необхідності призначається тимчасовий представник.

Боб повільно подивився на Петера. Той стояв у тіні коридору й мовчав.

Боб зрозумів. Система не просто забирала чоловіків. Вона залишала після них порожнє місце. А потім це місце заповнював хтось інший.

— Можемо поговорити з паном Йохансоном наодинці? — запитав представник. 

— Ні, — відповіла Гелен.

Чоловік подивився на неї. 

— Це не ваше рішення. 

— Але я можу залишатися тут.

Він на секунду замовк. — Можете.

Гелен ледь помітно посміхнулася. — Тоді залишаюся.

Представник повернувся до Боба. 

— Вам необхідно з'явитися до Центру завтра о восьмій. 

— Я вже отримував повістку. 

— Це повторне розпорядження. 

— А якщо я не прийду?

Чоловік подивився на нього без емоцій. 

— Тоді ваша справа буде передана до категорії ухилення. 

— І що це означає? 

— Обмеження банківських операцій. Арешт майна. Заборона користування транспортом. Тимчасове блокування земельних прав.

Боб відчув, як у нього холонуть руки. 

— Земельних прав? 

— Якщо громадянин не виконує обов'язків перед державою, держава має право застосувати передбачені законом заходи.

Чоловік розвернувся. — Завтра о восьмій, пане Йохансон.

Машини поїхали.

Кілька хвилин ніхто не говорив.

Потім Гелен тихо сказала: 

— Я ненавиджу те, що зараз відбулося.

Боб подивився на неї. — Чому? 

— Тому що я могла стояти поруч із тобою й залишатися вільною тільки тому, що я жінка.

Боб нічого не відповів.

Гелен продовжила: 

— І найгірше те, що раніше я ніколи не думала про це.

Петер вийшов із тіні. — Більшість не думає. 

— А ти думав? — запитала Гелен. 

— Поки не стало пізно.

Томас раптом підійшов до столу. — У вашого батька була така сама проблема.

Боб різко повернувся. — Що ти сказав?

Томас дістав із кейса старий аркуш. 

— Він теж відмовився виконувати один із наказів. 

— Який наказ? 

— Не військовий.

Томас поклав документ на стіл. 

— Земельний.

Боб нахилився над папером. Угорі стояв рік. А нижче — підпис його батька. Поруч була коротка фраза:

«Відмовляюся передавати право доступу до ділянки без присутності власника».

Боб довго дивився на підпис. 

— Чому я ніколи цього не бачив?

Томас відповів: 

— Бо цей документ не зберігався у земельному архіві. 

— А де?

Старий подивився на Петера. 

— У тому самому архіві, який зараз шукають вони.

Боб підняв голову. І вперше зрозумів, що історія його батька почалася задовго до його власної боротьби. Можливо, він просто продовжував чужу історію. Тільки тепер ставки були набагато вищими.