Розгром Японської імперії

1945 рік, 3 вересня, 23: 00, Даллас, США
Головнокомандувачем радянськими військами при вторгненні в Маньчжурію був Маршал Радянського Союзу О.  М.  Василевський.  Діяли 3 фронти:  Забайкальський фронт,  Перший Далекосхідний фронт та Другий Далекосхідний фронт (командувачі Р.  Я.  Малиновський,  К.  П.  Мерецков та М.  О.  Пуркаєв),  загальною чисельністю приблизно в 1, 5 мільйона чоловік.  Їм протистояла японська Квантунська армія під командуванням генерала Ямади Отозо. В частинах та з'єднаннях Квантунської армії були абсолютно відсутні автомати,  протитанкові рушниці,  реактивна артилерія,  мало було артилерії РГК та великокаліберної (у піхотних дивізіях та бригадах у складі артилерійських полків та дивізіонів в більшості випадків були 75 — мм гармати). Незважаючи на зусилля японців зосередити якомога більше військ на островах власне імперії,  а також в Китаї на південь від Маньчжурії,  японське командування приділяло увагу і Маньчжурському напряму. Саме тому до дев'яти піхотних дивізій,  що залишалися в Маньчжурії наприкінці 1944 року японці до серпня 1945 розвернули додатково 24 дивізії та 10 бригад. Правда,  для організації нових дивізій та бригад японці змогли використовувати лише ненавчених молодих призовників,  які склали більше половини особового складу Квантунської армії.  Також в знов створених в Маньчжурії японських дивізіях та бригадах,  окрім нечисленності бойового складу,  часто була абсолютно відсутня артилерія. Найзначніші сили Квантунської армії  — до десяти піхотних дивізій  — дислокувалися на сході Маньчжурії,  що межував з радянським Примор'ям,  де був розміщений перший Далекосхідний фронт у складі 31 стрілецької дивізії,  кавалерійської дивізії,  мехкорпуса та 11 танкових бригад. На півночі Маньчжурії японці тримали одну піхотну дивізію та дві бригади  — в той час коли їм протистояв 2 — й Далекосхідний фронт у складі 11 стрілецьких дивізій,  4 стрілецьких та 9 танкових бригад. 
На заході Маньчжурії японці розташували 6 піхотних дивізій та одну бригаду  — проти 33 радянських дивізій,  у тому числі двох танкових,  двох мехкорпусів,  танкового корпусу та шести танкових бригад. 
У центральній і південній Маньчжурії японці тримали ще декілька дивізій та бригад,  а також дві танкові бригади та всю бойову авіацію. 
Слід зауважити,  що танки та літаки японської армії в 1945 році по критеріях того часу інакше як застарілими назвати не можна.  Вони приблизно відповідали радянській танковій та авіатехніці 1939 років.  Це відноситься і до японських протитанкових гармат,  що мали калібр 37 та 47 міліметрів,   — тобто придатних для боротьби лише з легкими радянськими танками. Вранці 9 серпня 1945 року радянські війська почали бойові дії. 
Враховуючи досвід війни з німцями,  укріплені райони японців обходили рухомими частинами та блокувалися піхотою. 
З Монголії в центр Маньчжурії наступала 6 — та гвардійська танкова армія генерала Кравченка.  11 серпня техніка армії встала через відсутність палива,  але був використаний досвід німецьких танкових частин  — доставка пального танкам транспортними літаками.  У результаті до 17 серпня 6 — та гвардійська танкова армія просунулася на декілька сотень кілометрів  — і до столиці Маньчжурії міста Чанчунь залишалося близько ста п'ятдесяти кілометрів. 
Перший Далекосхідний фронт до того часу зломив опір японців на сході Маньчжурії,  зайнявши найбільше місто в тому регіоні  — Муданьцзянь. 
В ряді районів радянським військам довелося долати запеклий опір противника.  У смузі 5 — ї армії з особою наполегливістю трималася оборона японців в районі Муданьцзяна.  Були випадки наполегливого опору японських військ в смугах Забайкальського та 2 — го Далекосхідного фронтів.  Японська армія робила і неодноразові контратаки. 
17 серпня 1945 у Мукдені радянські війська взяли в полон імператора Маньчжоу — Го Пу І (раніше  — останній імператор Китаю). 
14 серпня японське командування звернулося із пропозицією про перемир'я.  Але військові дії з японського боку не припинялися.  Лише через три дні Квантунська армія отримала наказ свого командування про капітуляцію,  яка почалася 20 серпня.  Але і він не відразу до всіх дійшов,  а подекуди японці діяли і всупереч наказу. 
18 серпня була почата висадка десанту на найпівнічніший з Курильських островів.  Цього ж дня головнокомандувач радянськими військами на Далекому Сході віддав наказ про окупацію японського острова Хоккайдо силами двох стрілецьких дивізій. Ця висадка не була здійснена через затримку просування радянських військ в Південному Сахаліні,  а потім відкладена до вказівок Ставки. 
Так вели свою війну комуністи. В той час ми готувались скинути ядерні бомби на японців. 
2 серпня 1939 року група єврейських фізиків на чолі з Лео Сілардом,  які втекли з Європи від переслідувань нацистів до США і переймалися тим,  що Німеччина зможе першою у світі винайти ядерну зброю,  написали спільного листа 32 — му президенту США,  Франкліну Рузвельту,  в якому пропонували йому запустити програму з розробки американської ядерної зброї. Звернення підписав нобелівський лауреат Альберт Ейнштейн.  У листі було позначено розташування тогочасних уранових рудників у світі.  Зазначалось,  що європейські уранові рудники діють у Чехії і перебувають під контролем німців,  тому США варто було якомога швидше заволодіти урановими рудниками в Конго.  За порадою фізиків Рузвельт організував Дорадчий комітет у справах урану,  але не виявив великого інтересу до проблеми розробки ядерної зброї,  оскільки на той час ймовірність її створення була невисокою. 
За два роки,  в липні 1941 року,  фізики Отто Фріш та Рудольф Пієрлс,  які переховувались від німців у Великій Британії,  зробили підрахунки критичної маси урану,  упорядкували матеріали з основних принципів роботи ядерної бомби і зробили доповідь для Комітету МАУД,  що працював над розробкою ядерної зброї.  Тоді вперше з'ясувалось,  що ядерну бомбу можна справді виготовити і що вона має достатні розміри для транспортування її бомбардувальником.  Рузвельт дізнався про зміст цієї доповіді в жовтні 1941 року і вирішив розпочати підготовку власної ядерної зброї. 
У червні 1942 року президент запустив таємний " Мангеттенський проект"  з розробки ядерної зброї.  Головним відповідальним за нього було призначено бригадного генерала армії Леслі Гровза.  У квітні 1943 року в штаті Нью — Мексико для потреб цього проекту звели Лос — Аламоську лабораторію.  Відповідальність за розробку ядерної бомби було покладено на Роберта Оппенгеймера.  Центральним завданням науковців та інженерів,  які на виконання проекту отримали від держави США 2 мільярди доларів США,  було отримання збагаченого урану.  Задля цього в місті Ок — Ридж штату Теннесі збудували велетенський завод,  на якому поставлене завдання було вирішене в червні 1944 року. 
19 вересня 1944 року президент Рузвельт зустрівся з прем'єр — міністром Великої Британії Вінстоном Черчілем у Гайд — Парку в штаті Нью — Йорк,  де уклав з ним таємні домовленості про співпрацю у сфері розробок ядерної зброї та майбутнє керування нею.  Під час зустрічі Рузвельт вперше висловив бажання скинути ядерну бомбу на Японію. 
Між тим президент США дав вказівку організувати 509 — ту Змішану Групу,  підрозділ для проведення ядерного бомбардування.  Полковник армії Пол Тіббетс,  який від 1 вересня 1944 року був призначений командиром цієї групи,  завершив її формування у грудні того ж року.  Вона складалась з 14 бомбардувальників B — 29 і 1767 військовиків особового складу.  Група одразу ж розпочала таємні тренувальні навчання зі скидання ядерної бомби на базі Вендбар в штаті Юта.  У лютому 1945 року командування збройних сил США прийняло рішення провести ядерну атаку Японії з острова Тініан,  складової Маріанських островів,  і 18 травня 1945 року перевело 509 — ту Змішану Групу на базу на цьому острові. 
Тим часом 509 — та Змішана Група розпочала після 20 липня 1945 року тренування зі скидання ядерної бомби.  Замість неї був підготовлений тренувальний заряд,  який називали " гарбузом".  Він важив 4774 кг і був набитий 2858 кг вибухівки.  За формою снаряд нагадував " Товстуна",  ядерну бомбу,  що пізніше буде скинута на Наґасакі.