1942 — 1943

1943 рік, 2 лютого, 21: 00, Сталінград, СРСР

Цей рік виявився дуже важким для нас. Життя простих людей було змінено жорстким графіком роботи, віддсутністю відпочинку, і загальною втратою бойового духу. Німці постійно атакували, бомбили наші міста, села, після нальоту бомбардувальників не залишалось абсолютно нічого. Люди часто працювали на вулиці, заводи були знищенні. Часто запчастини до бронетехніки, танків, піхотне спорядження вироблялись під відкритим небом. Однак, радянський народ проявив мужність перед ворогом, і не щадив себе. Все як за закликом Великого Сталіна. Загалом після зими фронт застиг, але на початку літа фронт поповз до Кавказу. Спершу ми розпочали бойові дії  проти Південно — Західного і правого крила Південного фронтів німецьких військ групи армій " Південь",  проведені вони були  12—29 травня 1942 року з метою відвоювання Харкова і створення сприятливих умов для подальшого наступу на Дніпро.  21 — ша,  28 — ма,  38 — ма армії Південно — Західного фронту прорвали оборону противника північніше і південніше міста і до 19 травня розвинули наступ,  але німцям вдалося вийти в тил головного ударного угруповання наших військ,  оточити його на Барвінківському виступі і майже повністю ліквідувати.  Невдале закінчення операції спричинене помилками командування Південно — Західного напрямку і фронту в оцінці загальної оперативно — стратегічної обстановки і в організації наступу.  З'єднання обох фронтів зазнали великих втрат,  позбулися оперативного плацдарму на Сіверському Донці і не змогли здійснити влітку намічені на цьому напрямку наступальні операції.  Загальні втрати радянських військ становили 277 190 військовослужбовців,  з них 170 958 убитими,  зниклими безвісти або захопленими у полон та 106 232 поранених.  Середньо — добові втрати становили 15 399 військовослужбовців. Серед загиблих було багато генералів. Це сильно вдарило по нашій бойовій міці. І, знову ж таки, як я і очікував, після настання зими, і після жахливог провалу нашого командування, німці розпочали контрнаступ. В їхній операції " Блау"  було 3 частини: 
1. угруповання з 4 — ї танкової армії генерала Г. Гота (перекинута з групи армій " Північ" ) та 2 — ї польової армії за підтримки 2 — ї угорської армії,  мали завдання наступу в напрямку Курськ — Воронеж з подальшим просуванням вглиб території Росії з виходом на Волгу та забезпечення прикриття північного флангу усіх військ Вермахту,  що наступають. 
2.  6 — та польова армія генерала Ф. Паулюса,  завдає удару з району Харкова та просуваючись паралельно ударному угрупованню 4 — ї танкової армії генерала Г. Гота,  виходить на рубіж Волги в районі Сталінграда (його штурм не ставиться як головна задача). 
3. 1 — ша танкова армія генерала Е.  фон Кляйста,  наступає на південь від річки Дон,  маючи 17 — ту армію на західному фланзі та 4 — ту румунську армію на східному фланзі угруповання,  що наступає,  із загальною задачею прорватися до Північного Кавказу.

Цього плану їм не вдалось досягнути. Однак, 4 липня вони здобули Севастополь після довгих боїв, при обстрілі Севастополя німецькою 800 — міліметровою артилерією " Важкий Густав".. 6 липня німці здобули Воронеж. Вони швидко проривались вперед, і в липні вони вже були під Сталінградом. Ми думали, що це вже крах. Я лежав в госпіталі після поранення під Севастополем. Про ситуацію на фронті мені доповідали польові командири, за  що я їм сильно вдячний. Сталінград не мав жодної стратегічної цінності. Штурм Сталінграда, скоріш, був символічним. Коли два наймогутніші диктатори Європи стикаються, йде кровопролитна, довга війна. Гітлер хотів захопити Сталінград, щоб показати всім свою перемогу над Сталіном і більшовиками. Але і Сталін не дрімав. Початком битви за Сталінград можна вважати початок операції " Блау". Наступ було розпочато 28 червня.  Атаки були успішними насамперед тому,  що радянські війська чинили невеликий опір у степу і почали безладний відступ на схід.  Кілька спроб військ Червоної Армії відновити лінію оборони не мали успіху,  бо зазнали нападу з боку німецьких військ на флангах.

Наступного тижня утворились два основних котли,  які були невдовзі знищені  — на північ від Харкова та у Ростовській області.  У той же час,  угорські війська,  разом з 4 — ю танковою армією,  почали наступ на Воронеж і захопили правобережну частину міста 5 липня 1942 року. 17 липня частини німецьких 17 — ї та 1 — ї танкової армій захопили Ворошиловград (нині Луганськ),  чим було завершено опанування промислово важливого регіону Донбасу. 23 липня 1942 Гітлер підписав директиву № 45 про продовження операції " Брауншвейг",  найважливішої частини плану літньої кампанії 1942 року.  Група армій " А"  силами 17 — ї польової,  1 — й і 4 — ї танкових армій отримала завдання наступати на Кавказ.  Група армій " Б"  силами 6 — ї польової армії повинна була завдати удар по Сталінграду,  захопити його й опанувати перешийок між Доном та Волгою. Під час просування 4 — ї танкової армії та 6 — ї армії утворився  масивний корок через поганий стан доріг у Ростовській області.  Це викликало затримку в русі німецьких військ.  Після цього Гітлер змінив свою думку і віддав наказ 4 — й танковій армії наступати на Сталінград. До кінця липня німці досягли Дону на всій лінії від Воронежа до Ростова — на — Дону.  27 липня,  після недовгих вуличних боїв,  вони взяли Ростов і наступного дня досягли міста Калач — на — Дону (на схід від " Донської дуги",  лише за 70 км від Сталінграда).  З того моменту вони почали використовувати війська своїх італійських,  угорських і румунських союзників по " осі",  щоби прикрити свій північний фланг. Після втрати Ростова — на — Дону Сталін видав наказ № 227,  який відоміший під назвою " Ні кроку назад".  Зокрема,  цей документ забороняв самовільний відступ без наказу командування,  а також,  згідно з ним,  були створені загороджувальні загони. 
У кінці липня радянське командування зрозуміло наміри Гітлера.  1 серпня 1942 року Сталін призначив генерал — полковника Андрія Єрьоменка командувачем Південно — Східного фронту.  Єрьоменко і політичний комісар Микита Хрущов планували оборону Сталінграда.  У східній частині міста,  що простяглася вздовж Волги,  було зосереджено більше військ для оборони.  З цих підрозділів була сформована 62 — га армія,  і 1 вересня її командування було доручено генерал — лейтенанту Василю Чуйкову.  Чуйков отримав наказ захищати Сталінград за будь — яку ціну. 28 липня 1942 ставка ВГК для об'єднання зусиль і поліпшення керівництва військами утворила з Південного та Північно — Кавказького фронтів єдиний Північно — Кавказький фронт (командувач  — маршал Радянського Союзу С. Будьонний),  йому в оперативному відношенні були підлеглі Чорноморський флот (командувач  — віце — адмірал Ф. Октябрський) і Азовська військова флотилія (командувач  — контр — адмірал С. Горшков).  Перед фронтом поставили завдання відновити становище Червоної армії на південному березі Дону. 1 серпня 1942 протягом запеклих оборонних боїв на Дону в районі станиць Клетська й Цимлянська радянські війська залишили місто Сальськ. Наприкінці серпня війська 63 — ї і 1 — ї гвардійської армій провели наступальну операцію.  Було визволено Серафімович і захоплено плацдарм на Дону,  з якого у листопаді розгорнувся радянський наступ на Сталінград. На півлень від Сталінграда німецький наступ намагалися зупинити війська 64 — ї і 57 — ї армій,  оперативної групи фронту і кораблі Волзької флотилії. Сталін заборонив повну евакуацію жителів міста,  щоби їхня присутність сприяла захисникам в організації опору.  Цивільні особи,  включно з жінками та дітьми,  були мобілізовані для копання траншей і будівництва оборонних позицій.  Масові бомбові атаки люфтваффе 23 серпня призвели до пожеж,  в яких загинули тисячі мирних жителів і які перетворили місто в " місячний ландшафт"  (80 % житлових будинків в місті були знищені). Одним із перших удар прийняв 1077 — й зенітний полк,  сформований переважно з молодих жінок без належної підготовки.  Попри це,  і з невеликою підтримкою від інших радянських підрозділів,  гарматні розрахунки зайняли позиції проти наступаючих німецьких танків.  16 — їй танковій дивізії довелося битися проти 1077 — го полку,  поки всі його 37 батарей не були знищені або захоплені в полон. До кінця серпня група армій " Б"  досягла Волги північніше від Сталінграда.  Подальше просування уздовж річки на південь від міста було наступним кроком.  У початковій фазі операції значну частину радянських військ становило робітниче ополчення,  складене з людей,  не пов'язаних з військовим виробництвом.  За короткий період заводи міста були перепрофільовані для виробництва танків.  Вони надходили безпосередньо з заводів на фронт,  часто навіть непофарбовані або з не до кінця налаштованими прицілами. З 1 вересня 1942 року радянські війська могли постачати свої частини в Сталінграді небезпечною переправою через Волгу.  Між руїнами зруйнованого міста 62 — га армія облаштовувала свої оборонні позиції в житлових будинках і заводах.  Бої в місті були жорстокими і відчайдушним. 
Німецькі війська,  наступаючи на Сталінград,  зазнали важких втрат.  Німецька військова доктрина була заснована на тісній співпраці між танками,  піхотою,  артилерією й авіацією.  Для ефективній протидії їй тактика радянських військ полягала в тому,  щоби лінія фронту пролягала якомога ближче до позицій супротивника.  Чуйков називав її тактикою " прийняття"  німців.  Ця тактика змушувала німецьку піхоту вести боротьбу без підтримки,  через ризик удару по своїх.  Це позбавляло німецькі війська безпосередньої авіаційної підтримки й ослаблювало підтримку артилерією.  Важка боротьба йшла за кожну вулицю,  кожен завод,  кожен будинок,  підвал і сходи.  Німці називали цей безпрецедентний тип міських вуличних боїв  — " Rattenkrieg"  (" щуряча війна" ). 
Боротьба за Мамаїв Курган,  пагорб поруч з містом,  була особливо нещадною.  Висота переходила на інший бік кілька разів.  Протягом одного з радянських контрнаступів,  щоб повернути Мамаїв курган,  радянські війська втратили цілу дивізію,  що складається з 10 000 чоловіків за один день.  У зерносховищі сили були так близько один до одного,  що радянські та німецькі солдати могли чути дихання один одного.  Бойові дії у зерносховищі тривали кілька тижнів,  поки німецькі війська не підірвали бункер.  В іншій частині міста будівля,  яку захищав взвод під командуванням сержанта Якова Павлова,  була перетворена на фортецю.  Будівля,  яку пізніше назвали " будинком Павлова",  знаходилася на відкритому просторі в центрі міста.  Солдати оточили будинок мінними полями,  встановили кулеметні позиції у вікнах і зробили отвори в стінах фундаменту для кращої мобільності. 
Сильної шкоди завдавали снайпери. Наші снайпери знищували німецьку піхоту одного за іншим. 
Через складну ситуацію німці передали важку артилерію в місто,  включаючи кілька гігантських 600 — мм мінометів.  Німецькі війська,  однак,  не спробували створити плацдарм на іншому березі Волги. 
У листопаді,  після трьох місяців кривавої битви німецькі війська нарешті досягли берегів Волги у центрі міста,  захопивши 90 % міста,  і розділити радянські війська,  що залишилися,  у двох невеликих котлах.  Крім того,  крига на Волзі створила проблеми для поставок харчування для радянських військ.  Попри це,  бойові дії тривали,  особливо на схилах Мамаївого Кургану і на заводі в північній частині міста.  Битва за сталеливарний завод,  тракторний завод та завод зброї стали знаменитими.  Під час того,  як радянські солдати захищали свої позиції,  фабрично — заводські робітники продовжували ремонт танків та іншої зброї близько до лінії бою. 
Восени радянський генерал — полковник Олександр Василевський який відповідав за стратегічне планування в районі Сталінграда,  зосередив значну масу радянських військ в степу на північ і південь від Сталінграда. 
Північний фланг німецьких військ був особливо вразливим,  тому що він був захищений угорськими,  румунськими та італійськими військами,  що за рівнем озброєння,  підготовки та бойового духу значно поступалися вермахту.  План Василевського передбачав стримати тиск німецьких військ у місті,  а потім розбивши погано укомплектовані і слабо захищені фланги,  оточити Сталінград.  Операції було дано кодове ім'я " Уран"  і розпочалась одночасно з операцією " Марс",  яка була спрямована проти групи армій " Центр". 
19 листопада 1942 року Червона армія розпочала операцію " Уран".  Наступаючі радянські війська під командуванням генерала Миколи Ватутіна,  складались з трьох повних армій 1 — ї гвардійської,  5 — та танкової і 21 — ї армії,  які включали в себе 18 піхотних дивізій,  8 танкових бригад,  2 механізовані бригади,  6 кавалерійських дивізій та протитанкову бригаду. 
Румунські війська почали готуватися до оборони,  але були відразу відкинуті.  Нечисленна і погано оснащена 3 — тя румунська армія,  яка знаходилася на північному фланзі 6 — ї німецької армії,  була розгромлена після дня дуже важкої оборони.  Радянські 26 — й і 4 — й танкові корпуси рушили на Калач.  Із півночі Донський фронт (командувач  — генерал — лейтенант К.  К.  Рокоссовський) наступав на Вертячий. 
20 листопада 1942 року розпочався наступ наших військ двома арміями на півдні від позицій,  що займав румунський 4 — й армійський корпус.  Румунські війська,  які складалися в основному з кавалерії,  були розбиті майже відразу танкістами 4 — го механізованого корпусу Сталінградського фронту.  Радянські війська швидко просувалися на захід і зустрілися через два дні недалеко від міста Калач,  замкнувши кільце навколо німецьких військ у Сталінграді. 
В оточення потрапило від 250 000 до 290 000 солдатів країн Осі (за радянськими даними:  330 000).  Це включало в себе чотирнадцять піхотних,  три танкові,  три моторизовані,  одну протиповітряну і дві румунські дивізії та хорватський полк.