Життя в міжвоєнний період

1940 рік, 16 вересня, 18: 00, Берлін, Німеччина. 
Повернувся я до рідного Берліну. Тепер вже точно кінець війнам на континенті. Такого тріумфу ніхто й не очікував. Скажу навіть інше, щось було у цій війні фальшивого. Коли Німецька імперія брала участь у Першій світовій війні, вулиці були заповнені радісними людьми після кожного тріумфу. В цій ж війні все було не так. Коли ми " влетіли"  в Польщу, проходячи п вулицям наших міст, я не помічав взагалі жодних людей. А ті, хто все-таки опинились на вулиці, були сповнені почуттям нерішучості. в їхніх лицях добре простежувалась та відраза до війни, про яку ніколи раніше і не йшла мова. Ще ця війна є незвичною по декільком причинам. Перша з них — після оголошення нам війни Союзниками, армія французів і британців, котрі стояли на лінії Мажино, взагалі нічим не займались. Вони просто стояли на кордоні, і навіть не дуже охоче відповідали вогнем на наші постріли. Вже тоді я зрозумів, що щось не так. Наш тріумф у Польщі був блискавиним, у Франції ми взагалі здивували весь світ своєю могутньою армією. У всіх була особливість. Ні французи, ні британці не хотіли воювати. Вони все ще жили за ліьеральними стандартами, навіть у воєнний час. Коли ми брали французів у полон, вони навіть не чинили  жодного опору. Вони були схожі на дітей, котрі вже пережили покарання за провину…Поляки воювали, дійсно воювали. Проти наших танків часто їхали вояки з шаблями…Але воювали вони сміливо. Щоправда, ми перемогли. А ось французи.. після перших нальотів Люфтваффе зразу розбігались хто куди. І командири були нічим не гірші. Їхня проблема полягала навіть не в провалі генералів, а в небажанні вояків битись. Тому і капітулювали. Данія взагалі не чинила ніякого опору. Ми досягли великих тріумфів, зараз ведеться війна в Африці, де періодично перемагає кожна зі сторін. Я в Африці не воюю після поранення в Франції. Знаю тільки те, що туди відправили генерала Роммеля. Говорять, він чудовий генерал. Солдати йому довіряють, і він їм теж. А взагалі, я люблю нашу армію. Наші генерали ніколи не сидять за декілька кілометрів від поля бою, як це роблять кляті американці чи британці. Вони завжди з нами, тому ми і перемагаємо. Недавно повернувся в Берлін, і бачу, що тут життя йде повним ходом. 
Магазини працюють, поїзди їздять, проблем немає. Люди не ходять щасливі, як це було за ПСВ, але нічого дивного у цьому нема. Подейкують, скоро підемо на Союз. Думаю, нічого доброго з цього не вийде. Якщо, умовно, ми нападемо влітку, потрібно знищувати їх до початку зими. Бо якщо цього не трапиться, на нас чекає неминучий крах. Наша армія, звісно, могутня, але ми витрачаємо багато спорядження на непотрібні речі. Наш Гітлер постійно віддає прикази есесовцям знищувати євреїв. Не скажу, що це відбувається в великих масштабах, але тим не менш. Останнім часом думаю про сім'ю. Мій батько зараз теж в лікарні, відновлюється після невеликого поранення. Наша матір постійно пише листи, переживає за нас. Я вважаю своїм обов'язком вмерти за Німеччину. Так говорить нацизм, а я є нацистом, як не як. Часто говорять, що ми фашисти, проте, ми нацисти. Фашисти в Італії з хнім Бенітто Муссоліні. Італія — найгірший союзник. Німеччині ніколи не щастило з союзниками, але цього разу це повний провал. Одного разу в Італійців застряг танк, то їм доводилось просити у нас екскаватор.. Часто вони є недоукомплектованими, їм не вистачає їжі, подекуди навіть води. І все це має закривати моя країна. Ті ж самі італійці є не меншими боягузами, ніж британці чи французи. Війна йде, люд живе, не знаю, чим це все завершиться..