Легкі перемоги

1940 рік, 1 липня, 13: 00, Дюнкерк, Франція.

Перемоги, перемоги, й ще раз перемоги. Після декількох дрібних поразок в Польщі я вже й не пригадаю хоч якигось поразок. Зразу після окупації Польщі Радянський Союз за Пактом Молотова — Ріббентропа окупував передбачену договором територію, і розпочав наступ на свою зону впливу. Першими на шляху " советів"  стали фіни.  Після відмови фінського уряду від радянських пропозицій про зміну кордонів у Карелії і передачу військово — морської бази Ханко,  28 листопада 1939 року СРСР розірвав дипломатичні стосунки з Фінляндією.  30 листопада чотири армії СРСР чисельністю 540 тисяч чоловік напали на сусідню державу на фронті від Балтійського до Баренцевого моря.  Це стало причиною визнання Лігою Націй Радянського Союзу агресором і виключення його зі свогоскладу.  У вересні — жовтні 1939 року радянські війська почали зосереджуватися на радянсько — фінському кордоні.  Генеральний штаб Червоної армії розпочав планування війни з Фінляндією.  За цими планами Червона армія одним потужним ударом мала розгромити фінські війська та зайняти всю територію країни за кілька днів.  За словами головного маршала артилерії Воронова,  на нараді у наркома оборони СРСР йому було доручено вести розрахунки потрібних обсягів набоїв та обладнання виходячи з того,  що війна буде продовжуватись дванадцять діб.  26 листопада 1939 року Радянський уряд звернувся до уряду Фінляндії з офіційною нотою,  у якій повідомлялось,  що внаслідок артилерійського обстрілу,  вчиненого з території Фінляндії,  загинуло четверо та було поранено дев'ятеро радянських військовослужбовців. 
Фінські прикордонники справді зафіксували того дня з кількох точок спостереження численні гарматні постріли,  і як належить у такому випадку,  факт пострілів та напрямок,  звідки вони лунали,  було занотовано.  Зіставлення нотаток показувало,  що постріли було зроблено з радянської території.  Уряд Фінляндії запропонував створити міжурядову слідчу комісію,  яка б мала розслідувати інцидент.  Радянська сторона відмовилася,  а невдовзі оголосила,  що більше не вважає себе зв'язаною умовами радянсько — фінської угоди про взаємний ненапад. 
29 листопада 1939 року СРСР розірвав із Фінляндією дипломатичні стосунки,  а 30 — го листопада о 8: 00 за московським часом радянські війська одержали наказ перейти радянсько — фінський кордон та розпочати бойові дії.  Офіційно війну так і не було оголошено.  Однак, " совок"  не зміг впоратись з фінами, бо вони хотіли захопити їх за нашою тактикою: " Бліцкригом". Однак, у  Фінляндії таке було неможливо проробити, оскільки там були здебільшого гори, багато снігу, і танки не могли так швидко їхати, як по Польщі, для прикладу. Тому й програли. Фінська армія складалась з 14 дивізій, особовий склад якої сягав не більше 265 тисяч. Вони мали близько 534 одиниць мінометів  і гармат, 26 танків, і 270 літаків. Щоправда, це була стара техніка, та й не завжди справна. Зате, в Фінів була лінія Маннергейма, котра відіграла вирішальну роль у цій війні.

В той час армія Радянського Союзу на кордоні з Фінляндією налічувала 24 дивізії, з особовим складом більше 400 — ста тисяч, з близько 3000 гарматами, близько 2, 5 тис.  танків, і така ж кількість літаків. Вражає, чи  не так? Співвідношення сил — неймовірне, але вони виконали головне завдання будь — якої війни: " не віддавати навіть метра землі просто так". Потрібно зробити так, щоб захоплення цієї території коштувало дуже багато для ворога.  Основного удару Червона Армія завдала з двох напрямків  — 7 — ма армія мала подолати Карельський перешийок та захопити Віїпурі,  9 — та армія завдавала удар на Рованіємі з метою розділити Фінляндію на дві частини.  Добре озброєна ця армія,  маючи велику кількість танків та артилерії,  стрімко почала просуватися вперед,  фінські війська відступали не маючи достатньої кількості протитанкових засобів.  Втім,  одразу далася взнаки неузгодженість дій радянських військ:  артилерія та авіація діяли окремо від задач піхоти,  танки використовувалися неефективно.  Підрозділи,  вислані СРСР воювати у Фінляндію,  загалом вважались одними з найкращих військ Червоної армії.  Однак їм бракувало організованості,  гарного командування,  вишколу та оснащення,  чим можна пояснити те,  чому поставлені перед ними завдання не були виконані.  До того ж фіни не були приголомшені,  евакуація мирного населення з небезпечних районів розпочалася одразу після Майнільського інциденту(радянська провокація, що стала приводом для війни),  війська при відступі густо мінували територію,  почали діяти численні лижні загони:  добре обізнані з місцевістю вояки зненацька атакували колони радянських військ,  добре замасковані снайпери завдавали значних втрат червоній армії.  На додачу,  зіпсувалась погода  — червоноармійці ще були у літній формі,  радянське рушничне мастило на морозі тверділо,  акумулятори вантажівок виходили з ладу.  У війну вступило " Державне управління спиртних напоїв"  Фінляндії,  яке взялося до масового виготовлення пляшок із запалювальною сумішшю  — саме фіни назвали цей витвір " коктейль Молотова".  За три місяці Зимової війни випущено 500 тисяч таких пляшок,  і фіни вдало підпалювали ними радянські танки.  Реальність полягала в тому,  що до 12 грудня частини 7 — ї армії змогли подолати лише смугу забезпечення лінії і вийти до переднього краю головної смуги оборони.  Спроби радянських військ 15 — 22 грудня прорватись крізь " лінію Маннергейма"  у західній частині Карельського перешийка зазнали невдачі.  Десятки радянських танків лежали знищеними перед позиціями фінів.  Назва маленького села Сумма стала символом затятого опору  — фінським Вердуном.  У Толваярі,  на північ від Ладозького озера,  фіни,  попри те що поступались противнику чисельністю,  здійснили атаку і розгромили дві радянські дивізії.  На кордоні далі на північ радянські війська також зазнали великих труднощів.  Не маючи ані лиж,  ані навичок користування ними,  вони мусили послуговуватись лише двома наявними дорогами,  а фінські підрозділи,  швидко просуваючись по лісистій місцевості,  могли розбити велелюдну колону,  оточити окремі її частини та знищити їх одна за одною.  Саме в цих боях у непрохідних лісах мобільність фінів і їхнє вміння вести війну у зимових умовах уповні виправдали себе.  Лише в регіоні Печенги оборона була слабкою,  радянські війська змогли досягти поставлених цілей і окупувати його.  До кінця грудня тривали спроби прориву,  що не принесли ніякого успіху.  Всього до кінця грудня втрати Червоної Армії склали майже 70 тисяч солдат.  До кінця грудня стало ясно,  що безплідні спроби продовжити наступ ні до чого не приведуть.  На фронті наступило відносне затишшя.  Протягом січня і початку лютого йшло посилення і радянських,  і фінських військ.  У січні 1940 року у Фінляндії панував порівняно впевнений настрій.  Лінію Маннергейма вдалося утримати.  На півночі поблизу селища Суомуссалмі знищили дві радянські дивізії.  На північ від Ладозького озера ще дві радянські дивізії були відрізані і ніяк не могли прорватись до своїх.  Назагал громадськість була впевнена,  що Фінляндія здатна і надалі успішно захищати себе.  У розмові з Рюті Маннергейм визнав,  що переоцінив Червону армію. 
Бойові дії активізувалися у лютому 1940 — го,  коли СРСР зосередив на радянсько — фінському фронті 760 тис.  військовослужбовців.  Підкріплення було надіслано з таких віддалених регіонів,  як Одеський,  Уральський та Сибірський військові округи.  У середині лютого 7 — ма та 13 — та армії (35 дивізій) Північно — західного фронту (командувач С.  Тимошенко) подолали головну смугу фінської оборони на Карельському перешийку,  зламали спротив 15 — ти дивізій фінської армії і на початку березня завершили прорив " лінії Маннергейма".  При цьому бойові дії за Виборг тривали до 13 березня. 5 березня уряд Фінляндії ухвалив рішення прийняти умови радянського уряду,  і наступного дня мирна делегація вирушила через Стокгольм до Москви.  Делегацію очолював прем'єр — міністр Рюті,  а до її складу увійшли Паасіківі,  генерал Рудольф Валден та голова парламентського комітету у закордонних справах Вяйньо Войонмаа.  По той бік столу переговорів сиділи нарком закордонних справ Молотов,  перший секретар Ленінградського обкому партії А.  О.  Жданов та комдив О.  М.  Василевський.  Окрім старих вимог,  претензії на територію Куусамо та Салла були новими.  Радянське керівництво виправдовувало їх потребою захистити Мурманську залізницю.  Раннього ранку 13 березня був підписаний радянсько — фінський мирний договір.  Оборона Фінляндії здійснювалася дисциплінованими,  грамотно керованими солдатами,  що звикли до місцевих кліматичних і погодних умов,  і застосовували тактику,  цим умовам відповідну.  Радянський же наступ був спланований без урахування характеру місцевості,  погодних умов і відповідних проблем постачання.  Зрештою вдалим він видався лише тому,  що Радянський уряд не звертав уваги на втрати такого масштабу.  На підставі радянських невдач Гітлер і його генерали припустили,  що у Радянського Союзу неефективне керівництво,  тактика й озброєння,  і він не виявиться гідним супротивником для німецької військової машини.  Цю думку поділяли і багато хто з іноземних спостерігачів,  включаючи і міністерство оборони США. Щоправда, Фінляндія втратила певні території.  За Московським мирним договором Фінляндія втратила близько десятої частини території своєї держави і приблизно стільки ж своїх економічних потужностей.  На південному сході новий кордон забрав важливий промисловий регіон долини Вуоксі і перетнув канал Саймаа,  що поєднував водні шляхи країни з Фінською затокою.  Виборг,  друге за величиною місто країни,  та міста Сортавала і Какісалмі (тепер Приозерськ) залишились по той бік нового кордону.  Фінляндія була змушена віддати в оренду півострів Ганко строком на 30 років.  Усі мешканці переданих СРСР територій були етнічними фінами і добровільно залишили свої домівки.  Понад 400 тис.  людей переїхали на західний бік нового кордону.  За винятком півострова Рибальський,  Радянський Союз повернув Фінляндії завойований раніше регіон Печенги.  СРСР утримався від будь — яких зазіхань на Аландські острови.