Все ще 1938…

1938 рік,  20 грудня,  2: 00,  Прага, Чехословаччина
— Вальце, йди сюди,   — голосно позіхнувши, покликав мене батько. 
— Так, що таке?  — з подивом запитався я. 
— Ні, заспокійся, все простіше. Мамо, ходи сюди—, покликав він матір. 
— Сину, розкажи матері про те, як ми приєднали Чехословаччину,   — наказав він мені. 
— Емм, ну ми.. це довго розказувати,   — пробурмотів я. 
— Байдуже. Розповідай. Сміливіше, ти що, розгубився? ",   — запитав він. 
— Емм, так, вибач. Отже, ти ж знаєш про Мюнхенську угоду?  — з розумним лицем запитався я її. 
— Ні, а звідки б мала?  — спиталась вона. 
— Хм, а в газетах про це не пишуть, по радіо не говорили?  — з подивом запитався я. 
— Ні,   — холоднокровно відповіла вона. 
— Дивно, пропаганда мала б говорити про це — сказав я. Я отримував інформацію від певних офіцерів. Деяку інформацію отримував від батька. Тому такі речі були для мене дещо незвичними. 
Почувся крик з іншої кімнати. 
— Дурна ж ти жінко, радіо зламалось,   — прокричав батько, проте в його голосі було добре чути певну легковажність. 
— Та невже,   — з подивом викрикнула мати. 
— Так, йди подивись,   — сказав він її своїм хриплим голосом. 
— Що це таке?  — запитався батько у матері. 
— Вода,   — спокійно відповіла вона. 
— Що вона тут, в біса, робить? Чому все радіо мокре? 
— Не знаю
— Добре, що хоча б знаєш як тебе звати,   — прохрипів батько. 
— Не ображай мене,   — сором'язливо, мабуть, вперше в житті, відповіла мати. 
— Буду, ще і як буду, дурна ти голово,   — знову досить переконливо сказав батько. 
— Так можна я розкажу про угоду?  — втрутився я у їхню розмову. 
— Так, продовжуй, Вальце,   — сказав батько. 
— Отже, я розпочну. Згідно з Версальським договором ми втратили  значні території, що були заселені переважно  нашими співвітчизниками. Отже, ми…. 
— Що таке Версальський договір?  — різко перебила мене мама. 
— Мамо, ти серйозно? Це ж договір, за яким кляті капіталісти позабирали наші території, обмежили нас багато у.. 
— Що ти сказав? Ще раз я почую….. 
— Заспокойся, жінко. Продовжуй, сину. Дурна жінка, нічого не знає на цьому білому світі.,   — грюкнув батько. 
Мама невдоволено поглянула на це все, але вирішила залишити свої невподобання при собі. 
— Отже, нам не сподобалась ця ситуація, тому були змушені анексувати цю територію. 
Зранку 28 вересня Чемберлен запевнив Гітлера,  що той може " отримати все без війни і без затримки"   — наступного дня вони зустрілися в Мюнхені з главами урядів Франції та Італії і угода була підписана 30 вересня 1938 року о першій ночі,  після чого з нею були ознайомлені представники Чехословаччини.  Під тиском Чемберлена та прем'єра Франції Едуарда Даладьє,  вони поставили свої підписи під Мюнхенською угодою і того ж ранку президент Чехословаччини Едвард Бенеш без відома парламенту прийняв її до виконання. Здається, я розказав зрозуміло. Чи не так?  — завершив я свою довгу, і чесно скажу, нудну промову. 
— Я абсолютно нічого не……
— Все добре, Вальцок,   — переконав мене батько. 
— Отже, я можу йти?  — запитався я. 
— Так, ти вільний,   — мовили вони  один голос. 
Фух, нарешті завершилась ця розмова. А я вже й думав, що так воно і залишиться. Тепер це вже друга країна, котру нам вдалось анексувати без війни. Ми повністю проігнорували Версальський договір, відновили економіку, нас знову поважають,   — і все це, дякуючи Гітлеру. Я ще раз наголошу на тому, що я щасливий, що є представником арійського величного народу. А взагалі, все почалось з того, що  13 вересня гітлерівське керівництво інспірувало заколот судетських нацистів,  а після його придушення ми  стали відкрито загрожувати Чехословацькій республіці збройним вторгненням.  15 вересня на зустрічі з Гітлером у Берхтесґадені прем'єр — міністр Великої Британії Чемберлен погодився з вимогою Німеччини передати їй частину чехословацької території.  Через два дні британський уряд схвалив " принцип самовизначення",  як була названа німецька анексія Судетської області. Потім Чехословаччина почала просити допомоги в більшовиків, і ті навіть погодились, однак, за умови, що допоможе Франція. І зараз поясню як це:  Радянський Союз у той час висунув свої війська до західних кордонів,  демонструючи готовність буцімто стати на захист суверенітету Чехословаччини.  Однак,  по — перше,  за умовами радянсько — чехословацького договору,  СРСР міг прийти на допомогу лише у випадку,  якщо першою те саме зробить Франція.  По — друге,  спільного кордону з Чехословаччиною у СРСР тоді не було.  По — третє,  польський уряд категорично відмовився пропустити через свою територію Червону Армію для надання допомоги Чехословаччині.  Адже всі чудово розуміли – Сталін використає таку прекрасну нагоду для встановлення прокомуністичних режимів і в Польщі,  і в Чехословаччині,  і,  за можливості,  в усій Центральній Європі. Потім,  Обґрунтовуючи свої вимоги,  канцлер Німеччини А.  Гітлер доводив Е.  Даладьє і Н.  Чемберлену,  що Чехословацька республіка є " форпостом більшовизму у Європі",  пов'язана із СРСР договором про взаємодопомогу,  а Радянський Союз підштовхує її до війни з Третім Рейхом.  При цьому керівництво СРСР не лише намагається завдати удару по Гітлеру,  а й розраховує розв'язати світову війну,  наслідком якої може стати більшовицька революція. Так ось,  згідно з цією угодою,  Чехословацька республіка повинна була в період з 1 по 10 жовтня очистити Судетську область з усіма укріпленнями,  спорудами,  шляхами сполучення,  фабриками,  запасами зброї тощо.  Також Прага зобов'язувалася протягом трьох місяців дати задоволення територіальним претензіям Угорщини та Польщі.  Додатково була прийнята декларація,  в якій Великою Британією та Французькою республікою давалися гарантії нових кордонів Чехословацької республіки. Чому я згадав Польщу й Угорщину? Бо вони теж не залишились без подарунка:   за тією ж Мюнхенською угодою,  право на свій “шматок” Чехословаччини здобула й Угорщина.  Тому вже 2 листопада 1938 року в Бельведерському палаці Відня відбувся так званий “арбітраж”.  На ньому Йоахім фон Ріббентроп з Галеаццо Чіано (зятем Муссоліні) передали Угорщині південні райони Закарпаття і Словаччини.  Закарпатська автономія втратила понад 1500 квадратних кілометрів із населенням близько 170 тисяч осіб.  До складу Угорщини перейшли найбільші міста краю – Ужгород, Мукачево, Берегове. А ось Польща 30 вересня анексувала Тешинську область в Сілезії. Так, ось, називати нас агресорами є неправильним рішенням, оскільки вони принижували наших громадян, що є неприпустимим для будь — якої з держав!....