Завершення навчання

1936 рік, 20 липня, 18: 00, Берлін, Німеччина
Пройшло два роки з того часу, як я пішов вчитись до школи. Було непросто. Інколи й справді хотілось покинути школу. Здатись. Капітулювати. Ганебно повернутись додому. Але я знав,  що там — не буде нічого. Тому я боровся. І дійшов до того моменту,  коли ситуація змінилась кардинально. Це школа, котру дійсно я поважаю, і котру я завершив з радістю,  і з гордістю. Моє навчання було сповнене цікавих подій,  я познайомився з багатьма цікавими людьми,  вивчив історію рідної Німеччини. Я гордий за наших видатних діячів,  таких як Бісмарк,  наш головний фюрер Адольф Гітлер,  а також,  я ненавиджу більшовиків. Комуністи не є людьми,  їх потрібно вбивати. З того моменту,  коли я признався батькам у своїх намірах,  нічого не змінилось в гіршу сторону,  навпаки,  батько почав мене підтримувати у моїх починаннях,  а мама,  зрештою,  погодилась із моїм дорослішанням. Зрозуміли своє безвихіддя,  як я і планував. Тепер я,  абсолютно впевнений у своїх силах, впевнений у тому,  що мої плани не такі вже й нездійсненні, почав працювати  з кожним день все наполегливіше й наполегливіше. Я досконало вивчив історію рідної Німеччини, з кожним днем пропаганда все більше й більше затьмарювала наші мізки. Проте, тепер  я можу вступити до лав Вермахту, або, хоча б, до Гітлер'югенду. Я ще не певен, але, ймовірніше за все, я разом зі своїм батьком піду служити до Вермахту. Але яким же все-таки прекрасним є наше теперішнє життя. Після поразки у Великій Війні, в нашого народу  з'явилось бажання помсти, помсти за Версаль. Нам нав'язали зовсім несправедливі умови, цей документ підписувався навіть без нашої участі. Абсурдність дій демократів важко описати хоч якимось словами. Загалом, на підписаннях мирних договорів має бути присутня ще й сторона що програла, щоб зрозуміти, як вона може залагодити те, що наробила. Проте, тоді наших не запросили. І дарма: тоді в нас запанувало почутття реваншизму, і бажання зробити те, чого ми не зробили у Великій Війні — перемогти клятих союзників, вони нам вже остогидли, а щоб їм пусто було…Настільки несправедливо.. Ми програли через клятий листопад 1918, проте, наш  фюрер обіцяв, що не допустить цього більше. Так ось, після поразки у війні багато німців були обурені  несправедливим програшем, і хотіли реваншу. Наша держава мала назву: " Веймарська республіка", кляті капіталісти! Хоча і люди, що були при владі, намагались щось зробити, щоб уникнути Версальського договору, вони не змогли його позбутись. Проте, 3 роки тому до  влади прийшов Гітлер, і він повністю начхав на цей договір. Ми почали будувати кораблі, авіацію, а наша армія вже давно перейшла позначку в 100 тисяч солдатів. Капіталісти тихенько мовчать, і правильно роблять: наші генерали перевершують їх у всьому. Так ось, за  Веймарської Республіки в нас було безробіття, економіка була на дуже низькому рівні. Проте, прийшов Гітлер, і сталось " економічне чудо"  — ми почали нарощувати армію, озброювати її сучасним озброєнням, безробіття пропало, люди живуть не бідно, і мають за що жити, але тепер, між  класами немає жодної відмінності, бо наша ідеологія — націонал — соціалізм. Наш фюрер допоміг нам вийти з цього жалюгідного стану, тепер в  нас відновилась гордість, і ми готові дати відсіч британцям і французам, а якщо і треба — американцям. Я не поважаю  нікого з них, тому мені без різниці кого з них всіх розстрілювати. Проте, найбільше я ненавиджу комуністів, бодай би їх чорти вхопили…Цих я готовий розстрілювати хоч день і ніч. Наш фюрер готує нас до майбутнього походу на СРСР для збільшення життєвого простору справжніх арійців. До речі, забув вам розповісти про Ремілітаризацію Рейнської області. На світанку 7 березня, коли сонце тільки показувало свої промені, ми з батьком разом з дев'ятнадцятьма піхотними батальйонами, та декількома літаками вирушили в Рейнську область. Ми їхали через наші красиві ліси, я дивився на гори, і зразу згадувався Гете, аж сльоза наверталась на обличчя. Я ще раз порадів тому, де я виріс, і за кого я вмру. Ми досягли Рейну о одинадцятій годині  ранку, і троє з наших батальйонів переправились на східний берег. Ми залишились на західному березі. Через декілька годин наші літаки доповіли інформацію про концентрацію тисячі французьких військ на кордоні, і це неабияк иене налякало. Ми сиділи в очікувані, бо в той  день вирішувалась доля Рейху. Наш генерал  Бломберг  благав Гітлера негайгно віддати наказ про відведення військ. Наш фюрер запитався в генерала, чи не перейшли французи кордон. Отримавши відповідь, у якій було сказано, що цього вони не зробили, він запевнив Бломберга, що цього і не відбудеться. Так ми простояли до кінця дня, і, тепер, ця область була ремілітаризована. Французи, однак, були незадоволені цим, але вони повністю залежали від думки Британії, і її політики " умиротворення". Це ббула блискавична операція. Звісно, напочаток було лячно, особливо, коли ти розумієш, що через кілька годин ти можеш воювати з армією, яка в декілька раз більша за твою, краще укомплектована, і краще  підготовлена. На щастя, цього не відбулось. Ми мирно зайняли область, французи нічого не зробили, ми бли задоволені. Пройшло декілька місяців з того часу, тепер там працюють воєнні заводи, і будуються танки для наших майбутніх завдань. Та й не тільки танки. Зараз дуже романтичним виглядає політ на літаку, на винищувачі, я б і сам політав, якби був готовий до цього. Однак, я мав воювати на суходолі. Наш флот і надалі залишався слабким, великих кораблів ми не могли будувати через банальний брак верфів, а також, зайва витрата ресурсів, котрі мали піти на літаки, танки, піхотне спорядження. Також, 6 лютого у Гарміш — Партенкірхені почались четверті зимові Олімпійські ігри. На них ввперше була порушена гегемонія Канади в хокеї — золоті медалі завоювали англійці, котрі у фіналі перемогли канадців з рахунком 2 — 1. Недавно, 1 липня, " Гітллер'югенд"  стало офіційною організацією, і цьому напряму сприяв наш фюрер. Я вдячний йому за це, але я піду  до Вермахту. Я ніколи й подумати не міг, що народжусь у такий прекрасний час, преживу стільки подій. До речі, забув вам розповісти, вчора я їхав у Мюнхен. Запитаєтесь для чого? Я хотів у відьний час подорожувати ненькою Німеччиною, і захоплюватись її краєвидами. Однак, гуляючи містом, я вирішив зайти у " Будинок мистецтва". Він розташований у центрі міста, тому було важко його оминути. Я люблю мистецтво, тому не пошкодував що туди зайшов: там відкрилась " Виставка дегенеративного мистецтва", яка представляла близько 650 творів авангардних напрямків, конфіскованих у тридцяти двох інших музеях Німеччини і включала роботи таких відомих людей як Нольде, Бекмана, Гросса, Шагала, Мунка, Пікассо, Гогена, Матісса, Сезанна, Жеріко, Ван Гога. 
Пройшло 6 місяців з того часу