4

…Як Інна Павлівна помирилася зі своєю донькою тоді я не маю і найменшої уяви. В той день мені доручили взвод новобранців яким я мав пояснити що таке «танк Т-64». Справа ця була непроста, клопітка і загалом довготривала. Коли я врешті-решт повернувся в свою квартиру то єдине що там знайшов так нову пляшку віскі в холодильнику і заморожену порцію люля-кебаб. На кухонному столі білів аркуш паперу зі словами подяки, сенс яких я так тоді і не збагнув.

За що мені недогадливому були вдячні я збагнув доволі скоро. Зеленоока домовласниця почала з’являтися все частіше та частіше. Начебто для того щоб перевірити стан свого житла, хоча… Насправді як тільки у мене була можливість то я робив каву і за філіжанками цього божественного напитку ми балакали. Про все на світі, починаючи від політичної ситуації в країні і прогнозу погоди за вікном, до того які б шпалери підходили тій квартирі яку я у неї винаймав. Інколи разом з нами смакувала випічкою та гарячою напоєм і норовлива Яна.

Теплого травневого дня цим щирим стосункам прийшов кінець. Сталося все раптово і абсолютно неочікувано для мене. В той вечір я втомлений повертався з полігону. Єдиним бажання тоді було добратися до ліжка і з головою зануритися в безтурботний сон. Не судилося. Біля вхідних дверей квартири я зустрів Яну. Дівчина сиділа зіщулившись в кутку і мовчки глипала в мою сторону. Вигляд мала настільки безпорадний і жалісний, що я без всяких розпитувань ледь не силоміць затягнув її до свого помешкання.

Горнятко духмяного чаю і нашвидкуруч зроблені канапки якось само-собою створили атмосферу довіри та щирості. І мабуть під її впливом дівчина насторожено зиркнувши в мою сторону тихо промовила:

– Богдане Михайловичу, можу я у вас попрохати про одну річ?

– Так, якщо виконання її буде в моїх можливостях.

– Не говоріть моїй мамі, що я зараз у вас.

– Чому? – вирвалося у мене і відразу ж з’явилася передчуття що я за півкроку до того що потрапити в якусь неприємну халепу.

– Бо вона знову буде змушувати мене зробити те що я не хочу, – голос Яни зрадницьке затремтів.

– Повечеряєш зі мною? – запитав я витягуючи з холодильника тушку замороженої курки.

– Чогось не хочеться, – промовила дівчина і у мене склалося таке враження що її ось-ось знудить.

– Тоді побалакаємо, – запропонував я вирішивши що замороженій тушці доведеться почекати кращих часів. – Що у тебе трапилося?

– Спершу пообіцяйте, – рішуче проказала Яна. – Ви ж офіцер і маєте дотримуватися свого слова.

– Гаразд, обіцяю, – відповів я навіть не здогадуючись яку ношу закидаю собі на плечі. – Тільки мусиш мені розказати що у вас трапилося.

– Я вагітна і мама змушує мене зробити аборт, – випалила дівчина і невинно закліпала довгими віями.

– І тому ти переховуєшся від неї? – тільки й зміг вимовити спантеличено я.

– Так, – кивнула головою на знак згоди Яна.

– Розкажи що трапилося, – я знову наливаю дівчині чаю здогадуючись що бесіда у нас буде довгою.

– А що розказувати. Закохалася в одного хлопця. Думала що це взаємно. Віддалася йому. Виявилося що цій тварюці не потрібна ні я ні наша майбутня дитина. Здриснув світ за очі, як тільки дізнався що я в такому «цікавому» становищі.

– І ти хочеш стати матір’ю-одиначкою, а твоя мама проти цього рішення? – висловлюю свій здогад я.

– Так. Сьогодні ми з нею сильно посварилися на цю тему і я втекла з дому. Діватися мені нікуди тож вирішила навідатися до вас. Сподіваюся не відмовите мені в маленькому прихистку та підтримці.

Я ніяк не встиг відреагувати на ці слова, бо почулося клацання замка в вхідних дверях. За якусь мить Яна шмигнула в спальню, а вже наступної секунди перед мною з’явилася Інна Павлівна.

– Де вона? – гаркнула зеленоока домовласниця. – Яна тут ховається?

– Ти про що? – роблю я здивований вигляд на обличчі ніби випадково заступлячи вихід до спальні. – Я тут сам. Тільки-но прийшов додому. Будеш каву чи чай?

– Ти тут не один? – підозріло зиркнувши на двері запитує Інна однак тему не розвиває а навпаки погоджується. – Давай, наливаєш якщо маєш що.

Звісно я маю. Дістаю з холодильника віскі, заварюю каву, наливаю нам обидвом і готуюся до довгої розмови. Інна Павлівна сьорбає каву і втомлено промовляє:

– Ти собі не уявляєш, як мене все це дістало. От здається твоє життя ніби вже почало налагоджуватися і знову приходить якесь паскудство. Сил моїх вже немає терпіти це свинство. Знаєш що вона знову намакітрила? Залетіла. Правда класно, ще школу не закінчила і вже з животом? І викаблучується – не хоче іти на аборт.

– Давай в деталях, – кажу я наливаючи собі ї їй спиртне. Собі значно більше бо не сумніваюся що розмова буде довга та непроста.

– А які деталі? Дівчисько. Чим думало? Хто буде ростити це маля? Вона ж сама ще дитина. Ніякої відповідальності та розуміння. Ще зі шкільної парти і куди? На стіл до акушера? Її коханець дременув світ за очі коли дізнався що натворив. А мені знову все це розгрібати?

– Вгомонись, – трохи підвищив я голос щоб вгамувати розгнівану домовласницю. – Ти які претензії до доньки маєш? Розумієш що дівчина по своєму має рацію?